Цьогоріч я відсвяткував своє 60-річчя. Діти замовили ресторан, влаштували велике свято. Та я всього цього не хотів, давно мріяв просто поїхати в гори з сім’єю. Казав про це дружині. Та її це обурило:
– Ти не маєш права думати лише про себе. Уяви, скільки рідних хочуть тебе привітати? А ти втекти збираєшся?
От так і все життя. Я робив лише те, що хоче дружина. З Антоніною побрався у 22 роки. Я зустрічався з нею, про те мав сумніви. І тут втрутилась моя мама.
– Нащо ти дівці голову морочиш? Або одружуйся, або дай їй спокій.
Тож весілля ми зіграли. А вже за рік народився старший син. Жилось нам не просто. Часи складні були. Згодом ще й донька на світ з’явилася. А дружина увесь час скаржилася, що не думала, що так буде бідувати.
– Якби я тоді Сашка обрала, жила в вже у власному будинку і біди б не знала.
Тож саме через ці постійні докори я вирішив поїхати на заробітки. Хоча страшенно не хотів розлучатися з дітьми. Згодом ми придбали нову велику квартиру, а потім автівку. Та дружина жодного разу мене не похвалила, їй все мало було. Роки минали на роботі, а разом з ними моє життя. Антоніна ж звільнилась, стверджувала, що їй бракує часу на дітей. Та я її ні в чому не звинувачував. Утім щоразу, коли приїжджав додому, відчував, що мені не затишно. А дружина лише випитувала:
– І на довго ти відпустку взяв? Дивись, бо втратиш місце!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Втіхою для мене стала дача, котру я купив. Антоніна була проти, та це був єдиний випадок, коли я все зробив, як хотів. Лише там на природі біля озера я відпочивав.
Чотири роки тому я мусив покинути заробітки. Почався карантин, та й, відверто кажучи, своє здоров’я остаточно зіпсував. Постійно боліла спина й коліна. Хоч я ще й старим не був, але почувався на 80.
Дружині страшенно не подобалось те, що я перестав заробляти. Хоча в нас були чималі заощадження. Крім того, дітям я оплатив навчання і придбав по квартирі. Та сидіти вдома з Антоніною було нестерпно, я почувався нещасним.
І ось якось пів року тому я їхав на дачу і підібрав жінку. Виявилось, Галина мала ділянку неподалік. Вона була значно молодша за мене, 43 роки. Чоловіка втратила ще у 2015 році, він був контрактником. Дітей в неї немає. Ми почали спілкуватися. І я відчув, що вона моя рідна душа. Відтоді ми щотижня зустрічалися на дачі. І не думайте, інтиму в нас не було. Просто спілкування, довгі і цікаві розмови. Та кілька тижнів тому я наважився поцікавитись:
– Скажи, а чи міг би я стати тобі більше, ніж другом?
– Якщо чесно, ти перший чоловік з яким я себе уявила, після загибелі коханого.
Тоді я замислився. А чи можна почати життя заново в 60 років? Я б хотів жити з Голиною на дачі, але боюсь діти мене не підтримують. Як вони відреагують, коли дізнаються, що я на старості вирішив маму залишити?
Порадьте, як мені бути? Невже я не заслуговую на щастя?