Це трапилося ще 30 років тому. Здається, що життя налагодилося, але в один момент з’явилася вона…
А все почалося давно. Тоді ми з Галиною закінчили інститут та тільки одружилися. Я мріяв про велику родину, діточок, а жінка все казала, що не час:
– Ми живемо у невеликому гуртожитку, куди ти дітей поселиш?
Галя навіть навмисне пила таблетки, ходила до лікарів. Словом, всіляко уникала теми щодо малюків. Мені здавалося, що вона не любить дітей взагалі.
Але одного разу я схитрував. Навмисне замінив їй таблетки на звичайні вітамінки, вона нічого не помітила. І вже через 3 тижні позитивний тест на вагітність.
– Що ми будемо роботи? Я піду до лікаря, у нас нема грошей!
– Нічого, ми щось вигадаємо!
Тоді я вирішив поїхати у Польщу на заробітки. Гартував там по чорному, економив на своїх потребах, їв тільки гречку пісну. Дуже схуд та підірвав здоров’я, але розумів, що це все робиться заради родини.
Тільки Галя постійно скаржилася – то її нудить, поганий настрій, поправилася. Здавалося, що вона ладна будь-якою метою здихатися дітей!
Нарешті настав омріяний день – пологи. Я ні на крок не відходив від Галі, був поруч, носив їй воду та ліки. Ось чую в палаті крик малюка
– Вітаю, татку, у вас двійня! – радісно каже акушерка.
Господи, я тоді так заплакав та почав танцювати! Купив квіти, повітряні кульки, закликав всю родину. Тільки єдина людина, яка не раділа – Галя:
– Забери їх від мене, вони дратують! Не буду я їх годувати.
На щастя, у палаті були інші породіллі, які годували своїм молоком моїх донечок.
Два дні Галина лежала у лікарні, бо мала певні ускладнення та операцію. От вже виписка, зібралася вся родина та друзі. Стоїмо, чекаємо на Галю.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Тільки на вході стояли медсестри та тримали моїх донечок
– Пане, можна вас на хвилинку? – запитала літня акушерка, взяла за руку та відвела у кут.
– Що трапилося? З Галею все добре?
– Ваша жінка… Втекла. Сьогодні вночі. Навіть записку не залишила. Я вам співчуваю…
Тоді у мене немов земля з-під ніг пішла. Я готовий був кинутися на її пошуки, телефонувати у поліцію… Але тоді побачив своїх донечок, які солодко спали та вирішив, що така моя доля.
Отож, всі ці роки я самотужки виховував дітей. На щастя, моя мама часто приїздила у гості. Вона, до речі, вчителька початкових класів, тому домовилася і за місце у школі, ще моя хрещена взяла Яну та Олю у свою групу в садку.
А я далі важко працював. Міг днями не з’являтися вдома, тільки б заробити зайву копійку.
Словом, пропустимо ті чорні дні. Зараз у нас все добре – дівчатка виросли справжніми красунями, закінчили університети з червоними дипломами. Яна залишилася зі мною жити, бо каже, що я геть ради не дам у господарстві. А Оля переїхала до Києва. Там знайшла хлопця, вони скоро одружуються.
У нас великий будинок за містом, я відкрив маленький магазин аксесуарів для телефонів – чохли, зарядки, наклейки. Ще займаюся ремонтом комп’ютерів. Ми жили добре, я вже забув про Галю. Але одного ранку вона з’явилася на порозі, як сніг серед літа:
– Привіт. Де моя кімната?
Я просто втратив дар мови. Вперше в житті я хотів так сильно вдарити жінку
– Ну чого ти приїхала?
– Як чого? Оля мене запросила, казала, що я маю бути на весілля.
Виявляється, Оля потайки від мене відшукала Галину.
– Тату, я хочу вас помирити! Ви ж мої батьки, я вас дуже сильно люблю! – казала донька.
Але для мене така “любов” просто порожні слова. Ще Яна дуже полаялася з сестрою та стала на мою сторону:
– Вона нас кинула, не з’являлася на свята, а тепер ти хочеш все їх пробачити? Ти мені більше не сестра!
Ось так через Галину моя родина поділилася на два табори. Яна каже, що тепер взагалі не хоче бачити Ольгу та не планує йти до неї на весілля.
І тепер, щоб зберегти родину, мені треба помиритися з колишньої жінкою. Але як забути той огидний вчинок?!