Мамо, ну що ти мені знову ці картинки надсилаєш? «З добрим ранком», «З днем ангела»… У мене телефон від них зависає! Ти можеш просто писати по справі? Або взагалі не писати, якщо новин немає? Я працюю, мені ніколи читати твої віршики про кошенят! Артем роздратовано кинув смартфон на стіл. Екран ще світився, показуючи листівку з пухнастим зайцем і написом: «Нехай день буде сонячним!». Йому було тридцять п’ять. Він був провідним програмістом у великій IT-компанії. Його життя складалося з дедлайнів, зум-колів, спринтів і нескінченного потоку інформації. Його мама, Віра Павлівна, жила в маленькому селищі за триста кілометрів. Вона освоїла WhatsApp півроку тому, коли Артем подарував їй свій старий смартфон. І з тих пір його життя перетворилося на пекло з гіфок. Кожен ранок починався з «чашечки кави» в пікселях. Кожен вечір закінчувався «ангелом-охоронцем».
– Мамо, ну що ти мені знову ці картинки надсилаєш? «З добрим ранком», «З днем ангела»… У мене телефон від них зависає! Ти можеш просто писати по справі? Або взагалі не писати, якщо новин немає? Я працюю, мені ніколи читати…
Read More
Лідо. Мама купує собі житло. Вона продала два будинки у селі, своїх батьків та батька, машину діда.– Купує? – Так. – А чому нам не сказала? Може їй потрібна допомога з переїздом? А де квартира? – Неподалік від нас. Ми з тобою мріяли про це. Пам’ятаєш повз новий будинок проходили, дивилися. – Це такий темний? Там дорогі квартири. – Мама зараз все розповість. У неї були ще й накопичення, вірніше, вона отримала їх від свого батька. Я зараз до неї.
– Лідо! Мама купує собі житло. Вона продала два будинки у селі, своїх батьків та батька, машину діда. – Купує? – Так. – А чому нам не сказала? Може їй потрібна допомога з переїздом? А де квартира? – Неподалік від…
Read More
Відчепися ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі я й знати не знаю, чия це дитина. А може, не моя зовсім? Тому, вперед і з піснею, а я мабуть поїду собі, – говорив Віктор Валентині збираючи речі. А вона стояла і не могла повірити своїм вухам. І це Віктор, який у коханні їй освідчувався і носив на руках? Це той цей Вітя, який називав її коханою і обіцяв все на світі? Перед нею стояв трохи розгублений, а тому сердитий, чужий чоловік… Поплакала Валя з тиждень, помахавши Віті назавжди ручкою. Але через вік – а було їй уже тридцять п’ять – через свою непоказність, а значить малу ймовірності знайти жіноче щастя, вирішила вона народити…
Відчепися ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі я й знати не знаю, чия це дитина. А може, не моя зовсім? Тому, вперед і з піснею, а я мабуть поїду собі, – говорив Віктор Валентині збираючи…
Read More
Лілечко, а давай у село поїдемо, га?! – сказав Микола дружині. – До бабусі. Ох вона буде рада! Та й Андрійко давно проситься ми ж там уже три роки не були.
Лілечко, а давай у село поїдемо, га?! – сказав Микола дружині. – До бабусі. Ох вона буде рада! Та й Андрійко давно проситься ми ж там уже три роки не були. Ліля здивовано глянула на чоловіка. – Ти що, Миколо,…
Read More
Більше двадцяти літ Тетяна зціпивши зуби терпіла, що чоловік її, мов прив’язаний, бігав до матері по кожному дзвінку, а потім просто взяла й поїхала. Тільки-но він за поріг — вона за сумку й до дверей, і навіть діти не змогли її зупинити. Таня з гуркотом кинула тарілку в раковину. Посудина витримала, не розбилася. Стомлено спершись на мийку, вона закрила кран. Чоловік, наче нічого й не сталося, спокійнісінько їв далі. Він щойно повернувся з роботи й ні про що, крім смачної вечері, думати не міг. Суп-харчо був такий апетитний, наваристий, від нього віяло не просто чудовим запахом, а справжнім домашнім затишком. Володя обожнював смакувати домашню їжу. Його чекають, для нього готують — хіба це не щастя? — Мамо, завтра в школі сказали принести сто п’ятдесят гривень на виставу, — зазирнув на кухню молодший син Андрій.
Більше двадцяти літ Тетяна зціпивши зуби терпіла, що чоловік її, мов прив’язаний, бігав до матері по кожному дзвінку, а потім просто взяла й поїхала. Тільки-но він за поріг — вона за сумку й до дверей, і навіть діти не змогли…
Read More
Мені 56 років, ще 10 років тому в моєму житті з’явився чоловік, Василь. Він був давно розлученим, а я вдова, то ж ми вирішили зійтися, але офіційно ми не розписувалися, бо не мали такої потреби. У Василя своя двокімнатна квартира, а у мене однокімнатна, то ж ми вирішили, що будемо жити у чоловіка, там і до центру ближче, а мою однокімнатну квартиру я вирішила здавати в оренду, щоб не просити грошей у сина. Син у мене дорослий, уже одружений, живе окремо. Мама мого чоловіка, тобто його…
Мені 56 років, ще 10 років тому в моєму житті з’явився чоловік, Василь. Він був давно розлученим, а я вдова, то ж ми вирішили зійтися, але офіційно ми не розписувалися, бо не мали такої потреби. У Василя своя двокімнатна квартира,…
Read More
Та я б і приїхала, хіба ж то відстань для матері — чотириста кілометрів? Потягом би добралася чи машину винайняла б. І на стіл би скинулася, не з бідних, — гірко зітхає Лідія Степанівна, нервово перебираючи торочки на скатертині. — Тільки ж мене не покликали. Нещодавно жінка дізналася, що її син із невісткою, які тихо розписалися пів року тому, все ж таки відгуляли весілля. Та ще й яке! Пишне, з білою сукнею, гостями, короваєм, дружками, родичами нареченої, друзями жениха і тамадою з конкурсами. Відгуляли п’ять місяців тому — тобто якраз через місяць після скромного розпису в місті. Запрошені були всі… крім матері молодого. І знаєте, що найприкріше? Ні з сином, Максимом, ні з його дружиною Лідія Степанівна не сварилася. Навпаки, коли Максим прийшов і сказав, що вони з Катею подали заяву, серце матері радісно тьохкнуло.
— Та я б і приїхала, хіба ж то відстань для матері — чотириста кілометрів? Потягом би добралася чи машину винайняла б. І на стіл би скинулася, не з бідних, — гірко зітхає Лідія Степанівна, нервово перебираючи торочки на скатертині….
Read More
Ти не розумієш, ми ж купили гараж у стані, що потребує ремонту, тому доводиться вкладати в нього гроші та сили, – розповідав Віктор дружині. – Там довелося замінити ворота, ось зараз для них зроблю додаткову опору, потім пофарбую та зроблю під’їзд із плитки. – Рік тому ми купили цей гараж, і ти тепер там постійно пропадаєш, – бурчала Тетяна. – Таке відчуття, що комфорт машини турбує набагато більше за власний. – Ми не молодіємо, – нагадував Віктор. – Ось підемо на пенсію, важко буде цим займатися, а так все акуратно і якісно буде зроблено. – Прямо палац, – сміялася Тетяна.
– Ти не розумієш, ми ж купили гараж у стані, що потребує ремонту, тому доводиться вкладати в нього гроші та сили, – розповідав Віктор дружині. – Там довелося замінити ворота, ось зараз для них зроблю додаткову опору, потім пофарбую та…
Read More
У банку я керувала відділом доти, доки не відмовилася підписувати «повітряні» кредити племіннику голови правління, – відповіла вона рівно. – Тепер мені не до амбіцій. Мені потрібна тиша, оклад та відсутність інтриг. Павло Сергійович зітхнув. Йому радили не брати «надто розумних», але завал у документах загрожував перевіркою з податкової. – Гаразд. Працюйте. Але майте на увазі, що мій заступник, Аркадій Борисович, людина складна. Архів – його ареал. Намагайтеся не лізти до нього з порадами, як нам керувати комбінатом.
– Послухайте, Любов Андріївно, – Павло Сергійович, власник великого меблевого комбінату, скривився, дивлячись на худу жінку в суворому сірому жакеті. – Нам в архів не потрібен академік. Там пил, стелажі до стелі та звітність за тридцять років, яку давно час…
Read More
У мами вже були ми- дві дівчинки, а мама приводила на світ третю. Я все пам’ятаю, як мама кричала, як зібралися сусідки, плакали, як стих мамин голос… Чому не викликали лікарів, не відвезли маму в лікарню? Досі не можу цього зрозуміти. Чому? Далеко було до селища? Дороги замело? Я досі не знаю, була ж якась причина? Мама пішла з життя під час по..гів, залишивши нас двох і маленьку новонароджену Оленку.
У мами вже були ми- дві дівчинки, а мама приводила на світ третю. Я все пам’ятаю, як мама кричала, як зібралися сусідки, плакали, як стих мамин голос… Чому не викликали лікарів, не відвезли маму в лікарню? Досі не можу цього…
Read More