Мені вже все так набридло, що хочеться просто кричати і руйнувати все, що трапляється під руку. Однак маю тримати себе в руках. Тому і вирішила поділитись цим з вами. Вірите чи ні, але цей сімейний обов’язок стоїть в мене вже поперек горла!
Не горю я бажанням доглядати за свекрухою. От не хочу і все. Віталіна Павлівна не зробила мені нічого поганого. Спілкуємось ми нормально, не як близькі люди, але і сварок в нас немає. Та і спілкуємось ми вкрай рідко. На свята і то по телефону.
З чоловіком ми одружились ще 30 років тому. У нас є двоє дітей, яких ви виростили і вивчили. Старша донька вже заміжня і очікують поповнення з чоловіком. Молодша донька зустрічається з хлопцем, з яким активно готуються до весілля. Загалом діти живуть окремо від нас. Ми ж чоловіком залишились самі в моїй трикімнатній квартирі. Я її успадкувала від батьків.
Свекруха народила відносно рано. І хоч Віталіна Павлівна була значно молодша за моїх батьків, але ж вік не щадить нікого і ми на жаль не молодшаємо. То ж чоловік почав наполягати, щоб ми забрали його маму до нас.
– Катю, моя мама не молодшає, їй вже важко самій поратись по господарству.
– Чому її твоя сестра не забере до себе? Вона ж і живе ближче.
– А я старший син і я маю забрати маму до себе, щоб доглядати за нею. До того ж я чоловік.
Я розумію його, але не хочу! Тому що, Андрій пропадатиме цілими днями на роботі, а всі турботи про свекруху впадуть на мене. А я втомилась, я ще не відійшла від смерті батьків. З моменту, як вони відійшли в кращий світ не минуло і року. Тато помер дуже швидко. Буквально за тиждень рак вбив його. Це стало для мене таким стресом, що коли невдовзі важко захворіла мама, я трималася за її життя як могла.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Моя боротьба за її здоров’я робила тільки гірше. Та я не усвідомлювала цього. Мені було так боляче після смерті тата, що я просто не могла відпустити ще й маму. То ж пічкаючи її пігулками і тягаючи по лікарнях, я просто збільшувала страждання мами в десять разів. Через це вона відходила довго і в жахливих муках.
Після всього пережитого я не хочу брати на себе відповідальність ще й за свекруху. Просто на разі не готова. Та спробуй доведи це Андрієві.
– Після смерті твоїх батьків минув вже майже рік! І я що, мушу кидати свою маму напризволяще, тільки тому, що ти ще наче не оговталась після похорон власної?
– У моєї нікого окрім мене не було, а у твоєї є ще донька. То ж вона може взяти маму до себе на пару років, поки я прийду до тями.
Словом, поскандалили ми тоді гучно – тиждень одна з одним не розмовляли. Ну я і справді не розумію таку категоричність чоловіка. Його сестра Наталя живе в 10 хвилинах ходьби пішки від Віталіни Павлівна. І якщо свекрусі справді важко, то вона може переїхати до неї на якийсь час. Крім того, ми живемо за 5 годин їзди від свекрухи.
Що цікаво, так це те, що свекруха в курсі, що я пережила за останній рік і навмисне вимагає, щоб за нею доглядала саме я. Хоча, свою хату переписала на доньку та і регулярно спілкується з Наталею.
– Ну у вас же ж там місто, і багато лікарень, якщо раптом що.
Словом, не хочу я витрачати свої нерви і сили на догляд за свекрухою. Але ж Андрій вперся мама житиме з нами і все тут.
– Дружин може бути багато, а мама одна, я маю за нею доглядати.
Я зібрала речі чоловіка в сумку, даю йому і кажу:
– На, їдь. Доглядай. Дружин же ж в тебе буде багато, а мама одна. То от сам і слідкуй за нею. Я за своєю сама доглядала.
Чоловік образився, однак до мами не поїхав. Через три дні підійшов запитати чи відійшла я.
– Перебісилась вже? Мама на вихідних переїжджає до нас, то ж звільни їй кімнату.
Я зібрала всі речі чоловіка і виставила його разом з ними за двері. Завтра піду подавати на розлучення. Доньки хоч і шоковані були, але стали на мою сторону. А чоловік назвав нас невдячними, заявив, що ми його використали і пішов.
Ну а хіба я не права? Чи мені потрібно було переступити через себе і прийняти свекруху?