Днями зі мною сталася ситуація від якої досі відійти не можу. Мені 64 роки, все життя працювала вчителем біології в школі. Мене завжди поважали і цінували. І я звикла до нормального ставлення. Звісно, я вже не молода, та намагаюсь завжди мати гарний вигляд.
Усі мої знайомі кажуть, що не виглядаю старшою за 50 років. І мені здається, що ще не надто стара. Принаймні донедавна я так вважала. Та днями пішла в магазин по продукти. Стояла в черзі доволі довго, бо людей було чимало. І ось коли нарешті дійшло до мене і продавчиня почала пробивати мій товар, вона взяла в руки цукор і раптом сказала:
– Бабусю, цей товар не пробивається!
– Яка я вам бабуся? Ви що моя онука?
– А як вас називати? Дівчинко?
– Що за хамство? Хто вас вчив так з клієнтами спілкуватись.
– Нащо ви тут концерти влаштовуєте? Геть здуріли. Звільніть чергу, як щось не подобається!
– Покличте мені менеджера магазину!
– Ще кого вам покликати?
– Як не покличете, то я викличу поліцію!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я вирішила її провчити і врешті до мене прийшов власник магазину.
– Що сталося?
– Ваших продавців до людей не можна пускати. Чого вони так спілкуються з клієнтами?
Він навіть слухати до кінця не став.
– Звільнена, геть звідси!
Продавчиня почала плакати. Просити, та мені її й шкода не було, ані краплі. Вважаю, що з такими треба жорстко. І взагалі краще не допускати, доки не пройдуть якийсь тест і не доведуть, що можуть з людьми спілкуватися.
Коли я вийшла та дівка ще мала нахабство до мене підійти:
– Ви мені життя зіпсували? В мене діти, кредит? Як таких земля носить!
– Ви самі собі все зіпсували! Треба головою думати, що говориш!
– Стара відьма! Це все вам повернеться!
Вона кричала на всю вулицю, а мені й соромно не було. Нехай знає! А що ви думаєте про цю ситуацію? Як би вчинили? Чи вам шкода цієї нахаби?