Зі Світланою я познайомився у соцмережах. На першому ж побаченні вона попередила мене, що у неї вже був шлюб, а тепер вона виховує сина самотужки.
Це не відштовхнуло мене. Навпаки я не маю нічого проти дітей. Тим більше вона пояснила, що син живе зараз у бабусі, а вона їх забезпечує. Світлана мені дуже подобалась. Та і продовжує подобатись, просто склалась ситуація, де я опинився між двох вогнів.
Зустрічались ми трохи менш як рік і я зробив їй пропозицію. Скромно розписались у колі найрідніших людей. Вона переїхала до мене. Життя було чудовим. А через кілька тижнів після весілля дружина заявила, що скоро її син житиме з нами.
– Сину потрібен приклад чоловіка! Хлопчику потрібен батько, що з нього виросте, якщо він слухатиме лише жінок.
– Але ж в нього є рідний батько! – неохоче відповів я.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Є, але він не тут. Артем постійно закордоном. Він подорожує. І приїжджає раз на кілька місяців. Сам розумієш, який з нього толк. А ти просто чудовий чоловік, нехай краще з тебе бере приклад, – вмовляла дружина.
За сімейною вечерею теща теж додала перцю. Казала, що тепер забезпечення хлопця лягає на мої плечі, бо Світлана вже стільки років тягне все на собі. А я сидів як вкопаний і не розумів одного: “Чому ніхто не спитав мене”?
Я не проти стати прикладом, але я не підписувався забезпечувати чужу дитину. Одна справа, якщо батько хлопця помер чи відмовився від нього після народження. А так я не бачу вагомих причин ставати для нього “батьком”.
Світлана з тещею наполягають на своєму. А я не хочу підлаштовуватися під них. З іншої сторони я не хочу образити хлопця, він гарна дитина. От сиджу і думаю, що робити. Псувати стосунки геть не хочеться.
А що думаєте ви?