З чоловіком Максимом мене познайомила близька подруга – Наталка була його сусідкою в будинку. Ну і Макс одразу почав до мене загравати, робити компліменти. І він мені також сподобався, дуже хороший та видний хлопець. Вже через рік ми зіграли весілля, а потім Наталка ще й стала хрещеною мамою для нашого синочка.
Батьки Максима взагалі жили в іншій області, аж за 350 кілометрів від Львова. Тому от з Ольгою Михайлівною та Степаном Петровичем я познайомилася лиш за пару тижнів до весілля. Не можу сказати, що вони мені сподобалися, але й ніякої відрази не було. Ну, знаєте, є таке відчуття неприязні, коли дивишся на людину.
Однак, зараз вже 5 рік свекруха боїться до нас носа показати. І каже, що то я винна, бо налаштувала єдиного сина проти батьків. А все через звичайний день народження.
Отож, тоді Максиму тільки 25 виповнилося. Ми планували поїхати з друзями на озеро, посмажити шашлики, повеселитися. Тим паче, що день народження в коханого в травні. То ж гарна погода, вже сонечко та день довший. Запросили друзів (всі парами зустрічаються), купили м’яса, овочів, води, взяли у моїх батьків шампури та дрова. Навіть спрей проти комарів взяла, щоб гостям комахи не докучали!
І от в переддень свята до мене дзвонить свекруха:
– Ну що, готова до свята?
– Так, от якраз м’ясо закінчила маринувати. Але ще треба плед знайти та розкладні крісла.
– А нащо?
– Як нащо? Ми ж святкувати на природу їдемо, в нас за містом таке гарне озеро є. Буквально 10 хвилин їхати машиною…
– Яке озеро, шановна? 25 років – то так кругла дата, а ви гостей на якесь болото запросили. Тим паче, ми постійно приїздимо до Максимчика з родичами!
– Тобто виходить, що ви зараз самі себе запросили до нас у гості? Хоча ми нічого вам не казали, так?
– Так, бо я його мама. Так що кидай ту дурну ідею з шашликами. Я приїду, брати, тітка, моя кума. Вона якраз отримала відпустку в Італії, поки тут в Україні то треба зустрітися!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я стояла на кухні та не знала, що казати. А свекруха диктувала мені у слухавку список салатів та десертів, які треба встигнути за вечір приготувати. Хотілося аж розплакатися від такого тиску.
– Сонце, що трапилося?
– Твоя мама каже, що завтра приїде з родичами. А я не встигну навіть салати приготувати.
– Нічого не знаю. У нас є вже плани. Тому просто забий. Постоять під дверима, поколядують та хіба клямку поцілують. Не переживай. Ну мама любить керувати всіма. Тепер розумієш, чому я аж за 300 кілометрів втік від неї?
Наступного дня ми спеціально вимкнули мобільні телефони та поїхали на зустріч з друзями. Відпочили дуже гарно, хтось взяв м’яч, інші бадмінтон та навіть гітару. Ще й всі хвалили, як я смачно м’ясо замаринувала.
Повернулися додому під вечір та ввімкнули телефони. Як і очікувалося – 10 пропущених від свекрухи, 5 від свекра та від братів. І в мить весь хороший настрій зник:
– Та ти хоча б совість маєш? Знаєш, скільки годин ми простояли під вашою квартирою На нас вже сусіди кричали та поліцією погрожували! Добре, що ми встигли на останню маршрутку додому! Інакше б де ночували, на вокзалі?!
Свекруха ще довго горланила у слухавку, але Максим взяв справу у свої руки.
– Ну все, тепер вони сюди і носа не покажуть.
І Макс мав рацію. Минуло 5 років, а свекруха тепер за місяць до свят (не тільки день народження, але й Різдво та Великдень) телефонує та запитує про наші плани. Напевно, в неї знову нема бажання стояти під нашою квартирою та туди-сюди кататися маршруткою.
Якщо вам надокучають родичі – прошу, користуйтеся таким методом. Діє на всі 100!