З Володимиром я в розлучені вже 10 років. Він пішов до молодшої, гарнішої жінки, а мене з малим сином залишив. Йшовши у нову сім’ю, він хотів забрати усе від мене, навіть половину квартири, яку я придбала ще до весілля. Аліментів платив як кіт наплакав, тому я його навіть бачити не хотіла.
Тепер, коли справи наші з сином стали кращі, й жити легше, мої покійні батьки залишили для нас свою велику квартиру. От тільки нам поки її не потрібно, тому я вирішила продати житло, а за гроші купити, наприклад машину.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Якось дійшла ця інформація про квартиру до колишнього і почав він до мене надзвонювати.
⁃ Мені потрібна допомога, син важкохворий і треба гроші — заявив Володя.
А потім назвав рівно ту суму, яку я отримала з продажі квартири. Це мені здалося дивним…
⁃ А чому ти кредит не візьмеш, а в мене просиш — далі запитувала я.
⁃ В рідних якось легше позичати — відповів він.
⁃ В рідних? То від коли ми вже тобі рідними стали? Як покинути мене саму з дитиною і ще й забрати усе хотів, то ми чужі та непотрібні, а як гроші треба, то найрідніші стали… Е ні! Нічогооо тобі не дам! Мені байдуже, адже тоді тобі не було шкода мене, то чому я маю шкодувати зараз тебе?
Таку відповідь дала йому я. Як ви думаєте, правильно вчинила?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.