Я завжди вірила в справжнє, щире кохання. Так мене виховала мама, на казках про велике й неосяжне почуття. Саме тому я вірила, що зустріну свого принца, прекрасного і щирого.
Досить довго мені не щастило в особистому житті. Серйозних парубків не зустрічала, а бути з тими, хто розважався – не хотіла. Можливо й вплинуло те, що я з простої сім’ї, тато помер, мама – звичайна вчителька малювання у школі. Ми завжди жили на межі. Грошей ледве на їжу вистачало, вдягалися на секонд-хенді. Та я ніколи не скаржилась і не звинувачувала маму. Натомість після 10 класу вже знайшла роботу.
Згодом самотужки вступила в інститут. Там і познайомилась з Андрієм. Дуже гарний і приємний, я навіть головою не думала, покохала усім серцем. Ми зустрічалися рік, я все чекала, коли ж буде пропозиція, та натомість одного дня він сказав:
– Давай разом жити!
– Як? Не розписуючись?
– Нащо тобі ті формальності? Ми ж сучасні люди, кохаємо один одного. Подивись, як в Європі живуть!
– А що як я завагітнію.
– Тоді обов’язково розпишемось!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Андрій переконав, що це цілком нормально. Я й повірила. І лише згодом дізналась причину неприйняття шлюбу в мого коханого. Він мене не знайомив з батьками. Лише згодом випадково ми їх зустріли. Виявилось, це зовсім не прості люди. І вони хотіли бачити зі своїм сином іншу жінку – дочку впливово чиновника чи хоча б бізнесмена. А тут таке розчарування.
– І що у вас все серйозно? – спитала мати Андрія
– Так!
– Ну, дивіться, думайте головою. – сказала вона і навіть не запропонувала зустрітись ще чи зайти в гості.
Вона думала, що я просто чергова іграшка їхнього синочка. Це було вкрай принизливо.
Ми прожили разом два роки і я почала відчувати, що майбутнього в нас немає. Хоча й була досить самодостатньою, мала гарну роботу. Та його сім’я й надалі не приймала мене. А він не поспішав робити пропозицію.
Тож я вирішила піти. І ось коли вже наважилась на цей крок, дізналась, що вагітна. Розповіла все Андрію. Його реакція мене здивувала:
– Я такий щасливий, нарешті в нас буде справжня сім’я! Цього тижня розпишемось.
Я зраділа, адже насправді й досі кохала Андрія. Ми вирішили поїхати до його батьків і повідомити новину. Та щойно свекруха почула, що стане бабусею, надзвичайно розхвилювалась:
– Синку, подивись на неї! Вона дитину нагуляла, щоб тебе втримати!
Я мало крізь землю не провалилась, а Андрій мовчав. Тоді я поїхала додому, зібрала речі і пішла до мами. Вирішила, що мені не потрібен ані такий чоловік, ані його мамця. І найцікавіше, що коханий мене не шукав і не намагався повернути. Вочевидь, йому було байдуже.
Та я народила чудову дівчинку. Мама допомагала мені, і коли донечці виповнився рік я повернулась на роботу і скоро отримала підвищення. І ось нещодавно, я поверталась додому і побачила біля під’їзду маму Андрія.
– Привіт! Можна з тобою поговорити.
– Немає про що!
– Послухай, дозволь побачити онуку!
– Я ж її нагуляла.
І тут вона почала плакати. Розповіла, що коли я пішла Андрій відразу знайшов іншу. Вона була ідеальною невісткою з заможної родини. Вони побралися. Та дівчині не сподобались батьки чоловіка, вона зневажливо до них ставилась. І після народження дитини не дозволяла їм приходити. А коли почалась війна вмовила Андрія виїхати за кордон. Він заплатив шалені гроші, щоб втекти. І зараз зовсім не спілкується з батьками.
– Ми нікому не потрібні. Я так помилилась. Та знаючи, що маю онуку, я не могла не прийти до тебе! Дозволь виправити ситуацію.
– Ви маєте те, що заслужили! Йдіть геть!
Я її вигнала, а тоді увесь вечір думала, чи правильно зробила. Можливо, варто дати дочці ще одну бабусю? Та чи вийде з цього щось добре? Як би ви зробили?