Я ніколи не планувала ставати такою, як всі ці жіночки, в котрих сенс життя прибирати й готувати. Мене так мама навчила, що маю себе цінувати і поважати. От навіть у батьків вдома, всі обов’язки завжди ділились і не було такого, щоб тато виступив проти.
Тож я коли виросла – мала чітку модель, який шлюб хочу. Утім з цим не поспішала, прагнула спочатку побудувати кар’єру. Вже навчаючись в інституті, я мала гарну роботу і цілком себе забезпечувала. В 24 роки вже самотужки квартиру орендувала і купила недороге авто. І так склалося, що саме тоді й зустріла Віталія.
З першого дня наші стосунки були дуже романтичні і ніжні. Він підкорив моє серце і вселив віру, що і в мене можуть бути стосунки, як у батьків. Два роки ми зустрічались. А тоді побрались. В моєму житті від цього мало що змінилось, адже я й далі багато працювала. Спочатку чоловіка наче все влаштовувало. Він не заперечував, коли я замовляла вечері з ресторану і не влаштовувала генеральні прибирання на вихідних. Та минуло пів року й почалось.
– Слухай, я вже за домашнім скучив. Може тобі спробувати трохи вдома готувати.
– Коли, цікаво?
– Ну, усі ж так живуть і якось встигають.
Поступово ми дедалі частіше почали про це говорити. А тоді я завагітніла і почула таке:
– О, нарешті ти будеш дома, в декреті і станеш нормальною господинею!
– Я не збираюсь довго в декреті сидіти.
– Чого це? Дитині мати потрібна! А мені нормальна жінка!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я народила, та вже через три місяці почала брати роботу додому. Не звикла я так сидіти та й хотіла власну копійку мати. І ось минуло кілька місяців і якось Віталій повернувся на вечір не самий, а зі своєю ненькою:
– Мама приходитиме до нас щодня, готуватиме й прибиратиме. Я їй за це платитиму!
– Що? В тебе є зайві гроші?
– А що мені робити? Як тебе ніщо не може виправити!
Я не знала, як на все це реагувати. Зібрала найпотрібніші речі, дитину і пішла.
– Куди це ти?
– Як тобі потрібна прибиральниця й кухарка, то й живи зі своєю мамою!
Відтоді минув вже місяць і я не збираюсь повертатись. Хоча Віталік дзвонить щодня, приїжджає, просить.
– Що ти витворяєш? В нас дитина!
– А я не хочу, щоб вона бачила такі стосунки!
Звісно, мені також від цього всього дуже сумно. Та я не знаю, як змінити чоловіка і не вірю, що він зможе щось збагнути. А ви як гадаєте? Хто в цій ситуації правий, а хто ні?