Ось ти точно підкориш серце будь-якої свекрухи! Так готуєш! Хіба ж це не подарунок долі? – казали мені завжди друзі.
І я й справді гарно готую, адже навчаюсь на кухаря. Завжди мріяла мати свій ресторан. Та є в мене одна вада, котра всіх відлякує. В 17 років я народила від свого хлопця. Я його кохала, тому й довірилась, а він просто втік і все. Якби не мама, я б здуріла тоді. Але вони мене підтримали, я виносила й народила здорову донечку. А тоді ще й на навчання пішла, вступила до інституту, адже завжди про це мріяла.
На якийсь час я вирішила навіть не думати про особисте життя. Багато працювала, адже знайшла роботу, котра мені подобалась. В гарному кондитерському кафе. Тоді й дома почала випікати на замовлення торти. І це поступово дало мені змогу стати на ноги. Так я і з Миколою познайомилась. Він замовив у мене торт на ювілей матері. Він мені відразу дуже сподобався. Подумала, що такий дбайливий син має бути гарним чоловіком. Тож коли він запросив мене на побачення – я погодилась. Ми почали зустрічатися і всього за пів року Коля зробив мені пропозицію, котру я охоче прийняла.
Та на той момент я досі не була знайома зі майбутньою свекрухою. Не розуміла, чого коханий зволікає. І ось нарешті вони домовились про зустріч. Наталя Іванівна запросила нас до себе. Я готувалась до цього, наче до іспиту. Спекла дуже смачний пиріг з персиків.
І ось ми прийшли. Я дуже нервувала. Так, що й забула про свій гостинець. Тож ми сіли говорити й пити чай. Я розповідала про себе й про свою донечку. Адже вона в мене така розумничка. А тоді згадала про пиріг і побігла за ним в коридор. І раптом почула:
– Ти собі що думаєш? Як одружишся з нею – забудь про квартиру. Живіть, де хочете! Я не дивитимусь, як на тебе чужу дитину спихують.
Після цього я повертатись не хотіла. Та занесла десерт, а тоді сказала, що мені стало зле й пішла додому. Микола мене наздогнав.
– Ти все почула?
– Звісно.
– Ми маємо бути мудріші. Поки так поживемо, а тоді мама тебе полюбить і ми одружимось.
– А як ні, то розійдемось? Нащо мені так ризикувати? А тобі квартира потрібна. Тож знайди нормальну дівчину без дітей.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Того вечора я його покинула. Серце розривалось, та інакше я не могла. Знала, що Наталя Іванівна мене ніколи не прийме і не хотіла, аби коханий потім мене в чомусь звинувачував. Після цього я забрала доньку і поїхала разом з нею за кордон. Там ми жили шість років. Я заробила достатньо, вирішила повернутися і відкрити власне кафе.
Якось про це й Наталя Іванівна дізналась. Вона прийшла до мене всього за тиждень.
– Я помилилась і син досі мені цього не пробачив. Ми майже не спілкуємось. Прошу, подзвони йому, ви мусите зустрітися.
– Вже надто пізно. Я не хочу!
– Але ж Коля не винен в цій ситуації.
– Винен! Він міг піти проти вас. Відразу сказати, що йому не потрібна квартира. Але почав вмовляти мене жити просто так.
Вона й далі благала, та я слухати не хотіла. В мене й досі є почуття до Миколи, він був чудовим. Та чи варто таке пробачати?