Взагалі не вкладається в голові, як я потрапила в таку ситуацію. Завжди була зразковою дівчинкою, школу з медаллю закінчила. Самотужки на економічний вступила. Планувала кар’єру будувати. Ще на третьому курсі я перевелась на заочне і почала працювати, влаштувалась у велику компанію.
Вже під час першої співбесіди я звернула увагу на Олександра Петровича, генерального директора нашої компанії. Як в доволі молодому віці він досяг такого успіху. Йому було всього 42 роки. Не буду приховувати, він відразу мені сподобався. І хоча я знала, що мій керівник одружений і має дітей, вирішила, що він має бути мій. Саме про такого я завжди мріяла. Сильного й успішного. Серед моїх однолітків таких нема.
Коли я розповідала подругам про Олександра, вони переконували мене залишити цей намір.
– Він пограється і покине тебе! Впевнена, таких в нього повно.
– Ну, побачимо-побачимо.
Спокусити Сашка стало моєю нав’язливою ідеєю. І це не було важко. Всього через місяць він запросив мене на побачення і мало не відразу між нами спалахнула пристрасть. Рік ми приховували стосунки. Коханий дарував мені дорогі прикраси, техніку та обіцяв покинути дружину. Та час минав, а цього не ставалось.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Мені набридло чекати і я вирішила, що мушу якось підштовхнути Сашка. Тож я знайшла його дружину в соцмережах, створила анонімний акаунт і написала їй повідомлення, ще й фото скинула.
Я думала, що вона влаштує Олександру скандал, вижене його. Та під час нашої наступної зустрічі коханий ще нічого не знав. Ми почали цілуватись і раптом у двері постукали. Я відчинила. На порозі стояла Ліля з двома дітьми.
– Я скоро повернусь, а вам успіхів.
Вона просто залишила дітей і зникла. Олександр почав їй дзвонити. Та його дружина не відповідала. А тоді написала велике повідомлення. Що їде в Англію на заробітки, адже хоче почати нове життя і подає на розлучення. А дітей залишає з татом.
Відтоді минуло пів року. Ми живемо всі разом, а Ліля й не думає повертатись. Сашко вмовив мене покинути роботу і займатись господарством. Я сама не зрозуміла, як перетворилась на няню для його дітей. Котрі, до слова, мене зовсім не поважають, увесь час знущаються і скаржаться на мене татові.
А подруги кепкують з мене:
– Тобі 24 роки, нащо тобі все це так треба було?
Тепер я не знаю, що робити. Я хочу бути з Олександром. Але чому маю терпіти його дітей, доки Ліля там розважається? Хіба це чесно?