Нещодавно на дитячому майданчику я познайомилася з однією жінкою. Доглянута, струнка, одразу й не скажеш, що їй уже 41. Ну максимум 35, чесно.
Поруч бігала її донечка Аліса, маленька, активна, їй всього 3 роки. Ми сіли на лавку, поки діти гралися, і швидко розговорилися про життя.
Спочатку все було звичайно: хто в який садок хоче віддати дитину, хто як спить ночами, хто як встигає по дому. Але потім вона раптом зітхнула і сказала:
– Якби я могла повернути час назад, я б, чесно, не народжувала так пізно.
Я навіть здивувалася.
– Чому? Донечка ж у вас чудова.
– Донечка чудова, – відповіла вона. – Але сил у мене вже немає.
Тоді вона й розповіла, що народила в 38 років. Пологи були важкі, а після них вона ще й перенесла складну операцію. З боку, каже, ніхто цього не бачить, бо вона тримається, але вдома просто валиться з ніг.
У цей момент її Аліса побігла до гойдалки і закричала:
– Мамо, йди!
Жінка повільно підвелася, взялася за спину і тихо сказала:
– От бачите? Їй треба бігати, а я вже ледве ходжу.
Потім вона сказала ще одну річ, і мені стало важко. Її чоловікові 50 років, і він майже не займається дитиною.
– На прогулянки не ходить, – сказала вона. – Каже, що втомився.
– А вдома допомагає? – спитала я.
– Та де там. Йому б телевізор, пляшку пива і тишу.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
За кілька хвилин їй хтось подзвонив. Я випадково почула уривок розмови, бо вона вже не стримувалася.
“Я з дитиною на прогулянці. Хочеш жерти – то відчини холодильник і щось приготуй. Я тобі не наймичка!”
Вона скинула дзвінок і ледь не розплакалася.
Ще одна сцена була просто в мене перед очима. Аліса почала вередувати, бо хотіла ще кататися з гірки, а мама вже ледве стояла.
– Алісо, ходімо додому.
– Не хочу! – закричала мала.
І жінка лише безсило сіла на лавку та прошепотіла:
– Бачите? У 25 я б ще десять разів за нею побігла. А зараз я просто мрію дожити до вечора.
Бо зараз багато хто каже, що спочатку треба кар’єру зробити, гроші заробити, а діти потім. Але от сидить переді мною жива людина, яка не з книжок це знає, а на собі все тягне.
Найбільше мене вразило, як вона сказала: – Я люблю доньку. Дуже люблю. Але я страшенно втомилася. І нікому не можу цього сказати, бо мене одразу зроблять поганою матір’ю.
Оце мене й зачепило. Бо одна справа – народити, а інша – потім роками тягнути все на собі, коли чоловік відморозився, здоров’я сиплеться, а дитині потрібна жива, активна мама, а не виснажена жінка без сил.
Я чесно скажу: я негативно ставлюся до пізнього материнства. Не тому, що хочу когось образити, а тому, що бачу, як потім жінки мучаться.
Може, комусь мої слова не сподобаються. Але хіба це нормально – народити дитину, а потім скаржитися на майданчику, що не можеш за нею встигнути, а чоловік поводиться так, ніби це взагалі не його сім’я?
Скажіть чесно, ви погоджуєтеся, що після 35 народжувати вже не варто, чи я занадто різко про це думаю?