Усі мої подруги ще з шкільних років мріяли про заможне безтурботне життя, того й кавалерів видивлялись з гарних не простих сімей. Часто навіть не в нашому селі собі придивлялись кавалерів. Мені навіть огидно від цього всього було. Бо все ж має бути якась любов.
– Ну, ти смішна! Побачимо, як далеко ти зі своєю любов’ю поїдеш!
І так сталося, що я почала зустрічатися з Васею. Мені дуже легко було з ним. Та коли про це дізнались мої батьки – вмить оскаженіли.
– Що ти собі думаєш! Така біднота! Не псуй собі життя!
– Мамо, перестань!
– Ти його батьків його бачила. Це неблагополучна сім’я!
Вася й справді був з бідної багатодітної сім’ї. Мама випивала, тато кудись зник. А інші діти від інших батьків. Хлопець завжди був нікому не потрібен. Та вже з 13 років влаштувався на СТО на роботу, бо просто хотів мати власну копійку. Мені це й сподобалось, бо доки інші хлопці жили й гуляли за рахунок батьків, Вася самий себе забезпечував.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Тож врешті я нікого не послухала і побралася. Подруги буквально реготали в мене за спиною.
– Ну, ти дурна! Будеш мати мороку мати з цим Васею і його сімейством.
Дійшло до того, що вони взагалі перестали спілкуватися зі мною. Пліткували, ставились так, наче я їм більше не рівня. Навіть на дні народження мене більше не кликали. Спочатку було дуже образливо, та з часом я збагнула, що Вася значно кращий друг, ніж всі вони разом взяті. Тож я взагалі перестала з ними спілкуватися.
І ось, роки минали. Я скоро народила. Мама відмовилась мені допомагати взагалі. Жили ми в старій дідовій хаті. Та Вася багато працював і вже відкрив власне СТО, а тоді перебудував наш будинок повністю. Згодом я знову народила і навіть тішилась, що ми нікому нічого не винні.
Минуло багато років і якось одна моя давня подруга приїхала з Німеччини. Останнім часом ми з нею листувалися. Тож вона покликала мене в кафе і не попередила, що там будуть і інші наші подруги. Та я прийшла і побачила усіх. Хотілось розвернутися, та все ж залишилась.
Ми почали говорити, наче нічого не було і вони мене не принижували через мого бідного чоловіка. І тут одна за одною дівчата почали скаржитися на своє особисте життя. Майже всі вже розлучені, а ті, що ні – потерпають від зрад.
– А в тебе як зі твоїм Васею? – з усмішкою спитала одна.
– Та в нас все спокійно, живемо, працюємо.
– Чула в нього СТО? – підхопила інша. – Не бідуєте?
– Та ні, слава Богу!
З зустрічі я поверталась переможницею. Прийшла й обійняла свого чоловіка. А для інших нехай це буде наукою. Не варто дивитись на заможних, не це головне. А ви що про думаєте про мою ситуацію?