Три місяці тому помер мій чоловік. Ми з Василем прожили в шлюбі 40 років, він був надзвичайно надійним. З ним я знала – проблем не буде, все вирішить. Саме тому, коли його не стало, мені було вкрай важко.
Наша донька Лариса вже має чоловіка і двох дітей. Живуть вони окремо. Якийсь час квартиру винаймали. А потім свати допомогли їм купити однокімнатну квартиру. Ще й кредит довелося взяти. Тоді молоді прийшли до нас з чоловіком.
– Допоможіть нам. Треба 7 тисяч доларів, докладемо і візьмем вже двокімнатну. З дітьми місця тут зовсім мало.
Звісно, таких грошей ми не мали. Заощадження були, чоловік навіть думав свою стару автівку продати, щось би назбирали. Та я вмовила цього не робити. Не могли ж ми на старість без копійки залишитись, та й транспорт потрібен. Тож ми відмовили.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Без чоловіка моє життя змінилось. Ніколи не думала, що буде так складно. Донька з зятем допомогли мені організувати похорон, я ж зовсім розгубилась. А потім минуло лишень чотири дні й в мене зламався кран на кухні. Довелось відразу Ларисі дзвонити:
– Доню, що мені робити! Зараз сусіди прийдуть, тече страшенно.
– Зараз чоловіка проситиму, щоб перед роботою поїхав до тебе.
Зять тоді й слова не сказав, все зремонтував. Потім ще допоміг меблі полагодити. Минув тиждень і перестав працювати телевізор. Я вже сама зятю подзвонила.
– Ігоре, телевізор не показує. Я навіть новини не можу подивитись.
– В мене робота, часу бракує.
– А що ж я робитиму?
Він приїхав, та усім своїм виглядом виказував невдоволення. А наостанок сказав:
– Тут просто треба було під’єднати кабель. Невже так важко було подивитися?
– Я того ніколи не робила.
– Послухайте, я вам не слуга. Коли ми просили допомогти нам – ви відмовили, і що тепер хочете?
Ці слова мене дуже образили. Зараз молодь зовсім не розуміє, що має допомагати батькам. Так не можна. А найбільш прикро, що коли я зателефонувала доньці, вона підтримала свого чоловіка.
– Мамо, а що ти думала? Ми увесь час самі. Лише батьки Ігоря допомагають. Хочеш, щоб тобі допомагали – Тоді міняємось квартирами. Ти переїжджай в нашу однушку, а ми у твою.
Такого нахабства від рідної доньки я не чекала. У мене велика квартира в гарному районі, а в них хрущівка. Хіба ж я несповна розуму? Скажіть, це взагалі нормально? Щоб б ви відповіли на таке?