Колись я вважала, що моя сестра – це найрідніша людина на світі. Ближче навіть за батьків, адже лише їй можна розповісти геть усі таємниці. Саме такі в мене були відносини з моєю Мариною. Та з часом все змінилось. Ми подорослішали і шляхи наші розійшлися. Я, понад усе, хотіла навчатися і стати вчителем. А вона мріяла про заміжжя.
Так в нашому житті й склалося. Я поїхала на навчання, а Марина побралась зі старшим заможним чоловіком. Мені її вибір здавався дивним, я навіть через це з нею і посварилась:
– Що ти продаєш себе наче товар якийсь!
– Нащо ти таке кажеш? Щоб мене образити? Я ж тобі не кажу, що ти дурна, бо вирішила вчителькою стати.
Відтоді ми майже не спілкувалися. І від цього мені було дуже прикро. Я лиш в соцмережах бачила, яке в Марини гарне життя. Та на четвертому курсі я пішла працювати і саме на роботі познайомилась з майбутнім чоловіком. Він працював фізиком і дуже мені сподобався. Ми побралися і я відразу ж завагітніла. Спочатку все було чудово. Та згодом Дмитро почав віддалятися, а тоді я дізналась, що в нього роман з іншою вчителькою. Вони зустрічались і до мене, та розійшлися, а зараз поновили стосунки.
В розпачі я забрала доньку і повернулась в рідне місто, влаштувалась в місцеву школу. Колишній нас жодним чином не підтримував. Допомагала мама, а сестра навіть подарунка племінниці не приготувала, коли ми зустрілися. Хоча я її дітям за останні гроші купила гостинці.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Так роки й минали, донька моя виросла, а я й залишилась сама. Навіть не хотіла жодних стосунків. Важко мені було фінансово дуже. А тут ще й випускний. На свято доньки, на сукню, ресторан і все решта я ще якось назбирала. А днями донька підійшла і спитала:
– Мамо, а ти що не підеш? У всіх батьки будуть поруч, а я сама?
– Доню, але ж це так дорого. І в мене навіть сукні нема! Не піду ж я в штанах старих!
– Мамо, але ж це мій випускний, хіба ти не розумієш?
Вона плакала, а в мене серце розривалось. Не знала, що й казати. А тоді зібралась і пішла до Марини, гроші просити!
– Розумієш, це випускний, донька дуже просить. Позич 5 тисяч гривень!
– А з чого ти віддаватимеш?
– Та назбираю потрохи!
– Ти колись сміялась з мене, казала, що я продалась! Засуджувала! А зараз гроші просиш!
– Але ж в тебе є!
– Я тобі нічого не винна! І ні копійки не дам!
Вона мене принизила і вигнала. Так жахливо я ще не почувалась. В сльозах до мами пішла. Все їй розповіла, вона ще й посварилась з Мариною. Врешті мені довелось кредит взяти. Та сестрі я цього вже ніколи не пробачу. А ви б пробачили?