Мій дідусь завжди був дивним. Бабусі рано не стало і відтоді ми навіть в гості до нього не ходили. Адже коли траплялося, що забігали, то старий увесь час на нас з братом кричав.
– Нічого не чіпайте! Тут все дуже дороге, а в ту кімнату навіть не заходьте!
І звісно, понад усе нам кортіло порушити ці правила. А якось ми розбили якусь там статуетку і він нас взагалі вигнав. Відтоді ми майже не спілкувалися. Лише, коли я подорослішала, почала щось розуміти. Дід все життя збирав антикваріат. Мав чимало цінного. Меблі дісталися йому ще від його діда – справжні, різьблені. Чимало скарбів він знаходив на “блошиних” ринках. І врешті квартира старого перетворилась на склад мотлоху, в якому нічого не реально знайти.
Так сталося, що в останній рік життя окрім мене поруч із дідом нікого не залишилось. Брат виїхав до Канади, а батьки перебрались до Польщі. Тож догляд за старим впав на мої плечі. І це було зовсім не просто. Він увесь час вередував. І постійно повторював, щоб я не думала продавати його речі. Мене страшенно дратували ці маніпуляції, адже дідусь знав, що квартира залишиться мені. Ми так домовились. І як він уявляв, що я там житиму. Саме через цей мотлох він не спілкувався з рідними онуками, і побив горщики з дітьми.
За кілька днів до смерті старий знову почав:
– Доню, це скарб, не думав продавати!
Я пообіцяла, хоча знала, що не дотримаюсь слова. Діда не стало, я самотужки організувала похорон. З рідних приїхати змогла лише мама. Я розповіла їй про всю цю ситуацію.
– Чи правильно не виконувати останню волю старого? Я ж хочу, сучасну квартиру, ремонт.
– Ти подумай, адже серед його речей є й справді цінні.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я довго не знала, як бути. Та врешті вигадала для себе вихід. Аби не гнівити всесвіт я зробила аукціон. Розпродала майже увесь антикваріат діда і всі гроші пожертвувала на бригаду, в котрій служить мій дядько. Сума вийшла доволі солідна – 83 тисячі гривень. Собі я залишила лише старий австрійський комод, столик та кілька дрібничок.
Як ви гадаєте, правильно я вчинила чи ні? Чи мала право не дотримуватися останньої волі старого родича?