Коли я вперше познайомилась з батьками Сашка – не повірила своєму щастю. Такі добрі та щирі люди. Вони стільки гарних речей мені казали. Подарунки дарували. Перед нашим весіллям саме свекруха мені найбільше допомагала. Зі мною все обирала. Моя рідна мама так мене не підтримувала.
Саме тому я без роздумів погодилась у нас жити. Будинок великий, стосунки гарні. Чого б ні?
Тож після весілля ми переїхали до них. І все справді було чудово. Ми гарно ладнали, разом прибирали, готували. Я ніколи не сиділа без діла, коли свекруха щось робила. А згодом, коли я завагітніла, Лариса Степанівна завжди мене підтримувала. Навіть часто не дозволяла нічого робити.
І ось потім я народила прекрасну дівчинку. Я навіть згодилась назвати її на честь свекрухи Лариса. Всі були щасливі. Хоча й моя мама страшенно образилась. Та я справді обожнювала маму чоловіка.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Та минуло всього пів року і почалось щось дивне. Я була з дитиною вдома в декреті, а всі працювали. Звісно, щось я робила, та часу геть бракувало. І тут поступово Лариса Степанівна почала до мене прискіпуватись. То те не так, то се.
– Що ти тут увесь день робиш?
– Якось спитала вона.
– Та я ж з дитиною.
– В тебе одне дитя, а не десять!
Далі вона мені робила зауваження. Я вже просто плакала мало не щодня. Не розуміла, чого до мене так змінилось ставлення. Прикро було дуже. Намагалась чоловікові говорити все, та марною
– Ти перебільшуєш! Не накручуй, – чула я щоразу.
Днями я гуляла з дитиною, а коли повернулась, свекруха сиділа на кухні лиха, як чорт і чекала на мене:
– Так далі тривати не може! Ти дома сидиш і нічого не робиш! А ми тебе утримуємо, на все гроші даємо! Мусиш якось відпрацьовувати.
– А я що в рабство попала? Я з дитиною нічого не встигаю.
– Ти просто ледача.
– Скажіть, чого ви так до мене ставлення змінили?
– Та бо бачу, що по-доброму з тобою не можна. На голову вилізла.
Ви не уявляєте, як я плакала. Не чекала такого. Зібралась, дитину забрала і до батьків поїхала. Мама моя звісно не втрималась, не змовчала.
– А що таке? Улюблена свекруха підвела? Доньку перейменуєш на мою честь?
Вони мене пустили, звісно. Чоловік дзвонить, просить, щоб повернулась. А я вже не хочу. І всім раджу не довіряти ніколи свекрухам і їхній улесливості. Ви чужі для них! І крапка! Згодні?