Шостий Новий рік в компанії зі свекрухою мене не влаштовує. Я, свекруха, чоловік і троє наших дітей – так ми святкуємо вже п’ять років поспіль. Нудно і одноманітно до неможливого. О 20:00 за – стіл. Так моя улюблена свекруха велить. Досить з мене!
У мене все просто. Всі останні 5 років все дуже нудно і одноманітно. Ми зустрічаємо Новий рік вдома в такій компанії: я,свекруха, чоловік і троє наших дітей. Їх троє – 10 років, 5 років і 1,5 року.
Раніше нас кликали друзі, але діти були маленькі. ми відмовлялися. Нам трохи за 30. Перша дитина моя, не чоловіка. У шлюбі ми 6 років.
Звичайно, даруємо подарунки дітям, один одному. О 20:00 за – стіл. Так моя улюблена свекруха велить. Вона завжди поспішає. З нами вона не живе, приїжджає з іншого міста.
О 21:00 вже всі наїлися, до 23:00 плавно поснули. О 23:45 дзвонить будильник. Зустріли Новий рік, подивилися телевізор годинку – і спати.
Мені вже набридло так святкувати! Я б і сама покликала наших друзів, кумів. Так у деяких дітки народилися, маленькі зовсім, не прийдуть. У когось горе або їдуть кудись на свята.
Одним словом, знову той самий варіант – зустрічати Новий рікзі свекрухою. Кафе не розглядаємо. Чоловік проти: пандемія та фінанси. Свекруха жінка самотня, їй 52 роки.
В неї є подруги, сестри, брати. Недавно приїжджала моя мама, всі разом за столом сиділи. Мама запитала про Новий рік, де ми будемо його зустрічати. Я відповіла, що не знаю. Свекруха сказала: «Взагалі Новий рік – це степле родинне свято».
Мама моя з вітчимом в селі живуть. Новий рік завжди удвох зустрічають, хоча у мами є я і сестра. Сестра незаміжня, тому з подругами Новий рік зустрічає. І у вітчима троє дітей – два сина одружених і дочка незаміжня. Але ніхто не їде до них на це свято, приїжджають вже після першого січня вітати.
І ось у мене в цьому році якийсь бзік. Не хочу я вдома. Не хочу зі свекрухою. Але варіантів немає. Є один в моїй голові – виїхати до моєї мами. Чоловікові, знаю, це не сподобається. У мене готова відповідь: «Я з твоєю мамою 5 років поспіль зустрічаю, тепер давай ти з моєю».
Але якось і його маму образити не хочеться. Не скажу, що у нас хороші відносини. Всяке було. Вона нам допомагає, але своєрідна. Вона часто істерить, постійно вимагає уваги. Притому вона сама перегинає палку зі своєю увагою до нас і до нашого життя.
Дуже ревнує онуків до моєї мами. Лізе по всіх усюдах. В курсі всього: якого кольору у мене манікюр, що я дарую в школу і садок в подарунок на свято. Їй синочок все доповідає. І дуже багато вона знає зайвого.
Я зі своєю мамою не говорила ще. Боюся дати надію, а потім її засмутити, якщо щось не вийде. Хочу до них поїхати. Звісно, я вдома приготую все і з собою візьму. І їй так легше, і мені.
Думаю треба б і свекруху з собою взяти. Мама її теж завжди кличе. Щоб вона сама не сиділа. Інакше у чоловіка буде не обличчя, а незадоволена міна весь вечір.
Коротше знову я поступаюся і підлаштовуюся. Це ж все сімейні відносини… Але мені все це треба провернути, щоб всім добре було. Я б їх разом посадила, залишила їм онуків і з чоловіком – в компанію, галасливу і веселу. Втомилася я вдома від декретів!
Але, знаючи свого чоловіка, мені ще його треба обробити. І його мама може номер викинути.
Хочу поцікавитися, чи маю я право так вчинити? Або я роблю не гарно? Я не права? Але це ж моя мама. І вона теж моя сім’я. Але чомусь свекруха вважає, що мама моя – це не сім’я вже. А тільки вона.
Автор: Світлана
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!