Я ніколи в собі не сумнівалась, бо завжди подобалась хлопцям. На мене звертали увагу, кликали на побачення. Я охоче користувалась своєю красою. Тож не дивно, що вже в 18 років почала жити з хлопцем. Думала, все серйозно, та всього за два роки він мене покинув – вагітну.
Тоді я не мала сумніву, що життя моє остаточно зруйновано. Та мене врятували подруги.
– Ти молода, така гарна і цікава, буде дитині рік і поступово все налагодиться.
З часом вони почали мене просто примушувати йти з ними гуляти. І з часом я почала зустрічатися з хлопцями знову. Утім довіряти їм так легко вже не могла. Доволі довго я й не думала про заміжжя, доки не познайомилась з Андрієм. Він став для мене тим особливим чоловіком, котрий повернув віру в кохання.
Доволі довго ми зустрічалися, а тоді я погодилась стати його дружиною. Андрій вже мав будинок, він побудувався у дворі своїх батьків. Та я не думала, що це може стати проблемою все ж дві окремі хати, лиш двір спільний. Весілля ми зіграли скромне, лише для найближчих. Та саме про таке я й мріяла.
Я була надзвичайно щаслива. Вірила, що Андрій – моя доля і нарешті я буду щаслива. Та минув всього місяць нашого прекрасного життя як почалось щось жахливе. Мій свекор Дмитро Іванович почав до мене приходити і якимись дивними жартами сипати. Поступово вони ставали дедалі відвертішими.
– Зрілі чоловіки значно досвідченіші, ти це знаєш?
– Ні, в мене літніх не було.
– Не літніх, а зрілих! – майже образився він.
Я ігнорувала його жарти. А тоді він почав відверто залицятися. Я казала про це чоловікові, а він лиш реготав. Стверджував, що його тато так жартує. Тож довелося мені самій з цим всім розбиратися.
– Я все вашій дружині розповім!
– Вона тобі не повірить!
– Повірить, я на диктофон все записала!
Після того свекор заспокоївся, та ходив весь час набундючений і майже зі мною не спілкувався. Та Андрія почав проти мене налаштовувати:
– Нащо ти собі таку дівку знайшов? Будеш кавалерів від неї відганяти?
– Та ні, вона вірна!
– Яке там, такі вертихвістки вірними не бувають. Вона навіть до мене загравала!
– Тато перестань! Я це чути не хочу!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Вони посварилися навіть через мене. Та я ніколи цього не хотіла. Утім зовсім скоро в нас нові проблеми з’явилися. Чоловік страшенно хотів дитину, а я ніяк не могла завагітніти. Я обстежувалась, та в мене не виявили жодних проблем. І я все ж вже мала дитину.
І якось зовсім раптово до мене прийшов свекор.
– Андрій в дитинстві багато хворів. І певно то він не може мати дітей. Але нащо йому це знати? Це його знищить!
– І що тоді нам робити?
– Я тобі дитину зроблю. У нас одне ДНК, малюк буде схожий на нас!
– Це огидно! Як ви можете таке пропонувати!
– Якби ти кохала чоловіка і хотіла його зробити щасливим – погодилась би на таке!
Я випхала його з хати. Та усі ці думки не виходять в мене з голови. Я не знаю, як тепер бути. Порадьте, що мені робити? Як би ви поставилися до такої пропозиції?