Зовсім не знаю, як бути. Останні пів року я мало не щодня сварюсь з чоловіком. Боюсь, скоро нам доведеться розлучитися.
З Олегом ми познайомились саме на роботі. Обидвоє були молодшими спеціалістами у великій компанії. Він відразу мені сподобався, дуже гарний і веселий. Чимало дівчат намагались його привабити, та вдалось це мені. Всього за пів року ми побралися і я відразу завагітніла. А тоді пішла в декрет.
Я ніколи не страждала через те, що довелося покинути роботу аж на два роки. Обожнювала цей період і бути з дитиною. Все сама робила, чоловік мені зовсім не допомагав. Я й не просила, адже він працював.
Та коли моїй Олесі виповнилося два з половиною роки я вирішила віддати її в садок і вийти на роботу. Олег зовсім не був проти. З новими силами і свіжими ідеями я повернулась. І так сталось, що вже в перші пів року так добре себе проявила, що мене відправили на стажування до Німеччини, а коли я повернулась – отримала підвищення.
– Ну, вітаю! – стримано тоді Олег сказав. – Люди роками гарували, а ти відразу так все отримала.
– Ти радієш за мене чи заздриш?
– Я просто не можу збагнути, як тобі це вдалося. Може я чогось не знаю?
– Ти про що?
– Про твої стосунки з керівництвом.
– Не говори дурниць.
Я бачила, що це його дуже заділо. Він навіть на стажування не хотів мене пускати. Довелось викликати свекруху, аби з дитиною допомагала. Та це був лише початок.
Час минав, я вже значно більше заробляла, але й працювала також більше. Поверталась додому стомлена і зовсім не мала сил на домашні справи. Мені здавалось, що чоловік міг би допомагати мені. Та він принципово відмовлявся.
– Ти ж хочеш працювати, то сама й викручуйся.
– Але завдяки моїй зарплаті ми купили нове авто, можемо їхати на відпочинок і жити ні на чому не економлячи.
– Ми й раніше нормально жили. Не приписуй собі всі заслуги!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ось там минав мало не кожен наш тиждень, зі сварками й суперечками. Ще Олега дратувало, що я почала купувати собі дорогий одяг і косметику. Але маючи таку посаду, я мусила мати гарний вигляд, ходити на манікюр та до перукаря кожні два тижні. Та найважче випробовування було попереду. Нещодавно мене викликав директор. Він відразу сказав:
– Ти дуже талановита. Мене переводять в європейське відділення, мою посаду обійме нинішній начальник відділу, а ти займеш його місце. Це дуже велика відповідальність, та я впевнений, що ти впораєшся.
Я страшенно раділа і боялась водночас. Не знала, як розповісти це чоловікові. Боялась його реакції. І не дарма. Почувши новину, Олег оскаженів:
– Щоб ми тебе взагалі не бачили? Нащо мені дружина, котрої по факту нема?
– Але це такі можливості. Як я відмовлюсь – все життя шкодуватиму.
– Якщо ти не звільнишся – я піду. Так і знай!
Після тієї розмови я втратила сон. Знаю, якщо відмовлюсь від роботи – не зможу дивитись на Олега. Але якщо погоджусь – мій шлюб розпадеться, а колись він був доволі щасливим. Як мені бути, порадьте?