Я пішла проти родини, коли вирішила побратися з Тарасом. Рідні не розуміли, чого б це дівчині у 22 роки виходити за розлученого, ще й з дитиною.
Та я щиро закохалась і усім серцем полюбила Тараса і його сина. Марку щойно виповнилось 2 рочки і я хотіла стати для нього мамою, справжньою. Адже рідна покинула їх, коли малюку й пів року не було.
Тож ми все ж побралися, а тоді переїхали в інше місто, хотіли почати все з початку там, де нас ніхто не знав. Всі документи оформили так, щоб саме я була мамою Марка. Згодом Бог подарував мені ще й донечку і ми були надзвичайно щасливі.
Син закінчив університет. А коли почалась війна – прийшов додому і заявив:
– Я так не можу, піду на службу!
– Але ж тобі лишень 23.
– То й що? Я готовий!
Ми не могли переконати його не робити цієї помилки. Та було надзвичайно важко. Марк чудово показав себе на війні, побратими надзвичайно цінували та поважали його. Та рік тому наш хлопчик дістав поранення. Медики ледве врятували йому ногу. Та руку він частково втратив. Відтоді їздить різними центрами реабілітації. Останній раз місяць був на Закарпатті. І якось подзвонив і сказав:
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– В мене таке враження, що мене переслідують. Одна жінка приходить постійно в парк біля центру. І я її бачив і в госпіталі в Хмельницькому.
– Ти впевнений?
Я тоді вирішила відразу поїхати до сина і подивитись на цю жінку. Щось серце відчувало. Коли Марк показав її – я наважилась і підійшла.
– Ви переслідуєте мого сина?
– Ні, спостерігаю за своїм! Марку, я твоя мама!
Син нічого не розумів. Досі він не знав, що я не рідна. Я заплакала.
– Сину, ти мені найрідніший, а вона покинула тебе.
Раптом Марк міцно обійняв мене і сказав:
– Для мене ти єдина моя мама! А ви краще йдіть собі!
Ми просто пішли геть. Згодом я пояснювала синові, що він має цілковите право спілкуватись з біологічною мамою. Утім він не схотів. Як гадаєте, що варто було зробити на моєму місці?