Я не знаю, що не так роблю в цьому житті. От дивлюся на подруг, на їх родини, де чоловіки все забезпечують – від продуктів та комунальних послуг до елементарного манікюру чи походу в кафе. На жаль, у мене такого щастя нема.
У 2020 році ми з чоловіком взяли квартиру у кредит. Вирішили після весілля одразу переїхати у власне гніздечко. Звісно, ще позичили гроші у родичів на ремонт. Ми настільки себе обмежували у бюджеті, що меблі купували не нові з магазину, а вживані. Тільки все потім перефарбовували, щось ремонтували та завозили у квартиру. І для сина Матвія ми також брали вживаний одяг, подруги віддали просто так іграшки та коляску.
Зараз ми досі виплачуємо кредит та віддаємо борги. Точніше, це роблю тільки я. Адже Влад майже всю свою зарплатню віддає мамі, Галині Олексіївні.
Спершу я не була проти, що чоловік дає гроші мамі. Бо думала, що то десь 500, ну максимум 1000 гривень. Аби продукти купила, за комуналку заплатила. Пані Галина досі працює на роботі бухгалтером та за пенсію не думає. У неї своя гарна квартира та ще дача, де вона вирощує продукти.
Однак, потім така благодійність перейшла всі межі:
– Коханий, мені треба купити нову куртку на зиму. Ця вже геть зношена та стара.
– А давай наступного місяця? Я просто грошей не маю.
– Як наступного місяця? А де твоя зарплата?
– Я мамі віддав, вона дуже просила.
Поки я носила стару куртку та одягала під низ два светрики, аби не замерзнути, свекруха мала гарну шубку та черевики. Дійшло до того, що навіть на солодощі для Матвія у Влада не було грошей. Одяг або купувала моя мама в подарунок або я десь шукала на секонд-хенді. А вже за нігті чи фарбування волосся у салоні я мовчу.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Коли були відключення світла, свекруха мала генератор – подарунок Влада. А ми могли годинами сидіти у холодній квартирі з розрядженим телефоном. Синові стелила теплі ковдри, аби він не захворів.
Через такі фінансові проблеми я вийшла з декрету, коли синові був рочок. Вдалося знайти вільне місце у садку. Моя зарплата не дуже висока, але на якість продукти та частину кредиту вистачає. Дещо відкладаю собі на нормальний одяг, бо в тих обносках соромно колегам та директору показуватися.
Я намагалася поговорити з Владом, аби нарешті до нього дійшло, що родині потрібні гроші:
– А що тебе не влаштовує? У тебе одяг є, син у садок ходить, маємо що їсти.
– Твоя мама також на роботу ходить і гарно одягається. Конче їй давати всю свою зарплату?
– Бо це моя мама, я повинен її забезпечувати. А ти і так на роботу вийшла з декрету, хоча тебе ніхто не просив.
Свекруха взагалі поводиться так, наче вона пуп землі. І не виконує своїх обов’язків, як хороша бабуся. До онука в гості не приходить, ніяких іграшок не дарує.
Останньою каплею став якраз день народження сина. Я хотіла відсвяткувати у кафе, якраз приїдуть хрещені батьки, інші родичі та друзі. Замовимо фотографа, аби були карди на згадку.
– Лідо, та в мене нема стільки грошей.
– Тобто? Тобі знову затримали зарплату?
– Ні. Мама хоче поїхати у Трускавець, в санаторій відпочити. То я їй дав 10 тисяч гривень. Вона нам потім магнітики привезе. А день народження можна і вдома зробити.
Я просто почала гірко плакати і кричати. Чоловік пожалів гроші на свято для свого сина! Мало того, ще й до мене потім свекруха зателефонувала та почала дорікати, що я така лінива жінка, раз мені захотілося свята у кафе.
Гроші на подарунок для сина я зичила у сусідки. Адже всю зарплату витратила на погашення кредиту та оплату комунальних послуг.
Як мені далі жити? Не знаю, як ще достукатися до Влада та пояснити, що у нього є вже жінка та дитина!
Що ви порадите нашій читачці?