Віра Василівна вже вкотре тероризує нас дзвінками. Але не для того, аби привітати з наступаючими святами!
Хоче, щоб наші діти провели зимові канікули у неї в селі, але я категорично проти. Той тиждень осінніх канікул у неї став справжнім випробуванням для синів. Розповім вам, як це було, щоб ви зрозуміли мої побоювання.
Ми живемо у Львові, а теща – у невеликому селі за 70 кілометрів. Вона сама запропонувала забрати онуків на тиждень осінніх канікул:
– Що вони в місті робитимуть? Тільки планшети та телевізор. А у мене свіже повітря, кури, кози, можна й на городі щось цікаве знайти!
Моя дружина Надя погодилася. Діти дійсно мали б сидіти вдома самі, поки ми на роботі. А знаючи цих розбишак – то чекай біди. Як не кота в акваріум запустять, то зроблять вудочки та чіплятимуть білизну сусідів з нижніх балконів.
Сашкові 7, Михалу 9.То ураган, а не діти. Ми дали їм теплий одяг, іграшки та книжки (аби про науку не забували), а ще – 2 000 гривень на ласощі чи інші дрібниці. Думали, що діти проведуть гарно час.
Та вже за тиждень усе обернулося інакше…
Коли ми забрали дітей додому, то вони виглядали вкрай виснаженими та трішки хворобливими. А потім усе з’ясувалося. У тещі їм не було відпочинку. Віра Василівна змушувала дітей працювати по господарству: тягати дрова, носити воду з криниці, допомагати вибирати картоплю та ще й мити посуд у холодній воді, бо гарячої у хаті майже не було. Умови, м’яко кажучи, жахливі. Хата не утеплена, туалет на дворі, а на додачу ще й електроенергію вимикали.
А ще Віра Василівна не купувала їм нічого на 2 тисяч гривень. Хоча хлопці хотіли чогось смачного на десерт до чаю, типу печивко чи цукерки.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Ви що, думаєте, що діти – це безкоштовна робоча сила? – запитав пані Віру, коли почув від синів, що їх навіть на город брали.
– А хто мені допомагати буде? Самі привезли їх сюди. Чи може в телефоні весь день маю тримати?
– Мамо, але ж це діти! Ви навіть не змогли нормально їх нагодувати! – втрутилася дружина.
– Нагодувати? Та вони їли, як не в себе! Хліб із маслом – це нормальна їжа, сама так їм. І взагалі, ви їх так розпестили, що вони ледве ложку тримають!
– Їм 7 та 9 років! Ви серйозно? Після такого “відпочинку” в дітей запалення легенів! І де ви діли всі гроші?
Віра Петрівна спробувала виправдатися:
– Та вони самі пропонували допомогти! І взагалі, нащо стільки грошей дали? Все одно їх треба вчити цінувати копійку.
У підсумку ті гроші випарувалися. За словами тещі, пішли на їжу для онуків. Але вони розповіли, що нічого бабуся не готувала. За весь тиждень вони отримали лише по 50 гривень на смаколики.
Словом, канікули обернулися повним провалом. Мало того, що в них запалення легенів було, то на додачу завелися воші. Нігті не пострижені, брудні, одяг смердить потом та в плямах.
Після цього я твердо вирішив: жодних поїздок до бабусі. Але пані Віра ніяк не може заспокоїтися. Дзвонить та просить онуків на зимові канікули привезти.
– Дякуємо, але ні. В таких умовах діти не повинні жити.
– Ну раз ти такий розумний – то допоможи ремонт зробити!
– Хочете бачити онуків – самі приїздіть, у нас місця багато.
– А на кого я господарку залишу?
Віра Василівна не розуміє, в чому проблема. Але я не хочу, аби мої діти так “весело” проводили час. Приїду – а Сашко та Михайло на бурульки перетворяться!