Уже минуло десять років відтоді, коли я вирішила, що мені варто покинути кордони рідної держави. Тоді були погані часи і з фінансами і в моєму житті загалом. Я думала відволіктися трохи ну і підзаробити. А залишилася аж на цілий десяток літ.
За цей час у мене вже повиростали діти. Син навіть одружився. Я вже, до слова, навіть бабусею встигла стати. Бачилися з ними досі тільки по скайпу. І, відповідно, їхнє фінансове утримання було цілком на мені. І ось нещодавно, на свята, я зрозуміла, що час би мені вже повертатися на Батьківщину. Хотіла вживу всіх побачити та й, зрештою, я своє точно відпрацювала.
До слова, працювала я в Італії. Прибирала в будинках, доглядала за дітками та старшими людьми. Праця не з легких, мушу визнати. Тому я раділа, що все це нарешті скінчилося. Я обійняла сина, познайомилася віч-на-віч з невісткою, втішилася двом онукам, ну і з рештою рідні також мала нагоду поспілкуватися.
Побачила нарешті, на що йшли всі мої гроші. Діти такі ремонти у своїх будинках зробили, що одразу видно – гроші у них були. Якраз-таки були… А зараз я вже повернулася, тож доведеться трохи самотужки карапкатися.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Але дітей я похвалила дітей, ми поговорили про те та про се, а потім ще розповіла їм про те, чи планую займатися далі. Словом, я хочу купити собі квартиру в рідному містечку і доживатиму віку тут. Може, навіть за особисте життя візьмуся. Я ще за корлоном листувалася з оин чоловіком з України. Тому це буде чудова нагода побачитися наживо. Раптом щось і закрутиться.
Думала, разом зі мною потішаться і діти. Але вони такій новині не зраділи. А найбільше мене врази те, що вся рідня була переконана: я приїхала, щоб привезти всі гроші їм, а тоді мала б тихенько зібрати валізи і знову гайда на заробітки. Вони ж іще про власні квартири мріяли. Окрім будинків, які й так звели моїм коштом. Уявляєте? Моя рідня жодного дня за ці 10 років не працювала власноруч. Усі тільки сиділа і чекали, коли матуся з-за кордону надішле гроші.
Тоді мене це сильно образило. А потім я змирилася. Треба було відучити родину від ледарства. Я залишилася на Батьківщині. Жила у своїй старій квартирі. Нову не купувала. Вирішила зробити ремонт у тій. Зараз зустрічаюся з тим чоловіком, про якого вже сьогодні згадувала.
З дітьми майже не спілкуюся. З іншою ріднею теж стосунки не найкращі. Єдине, про що жалію, що не маю змоги бачити онуків. А все решта мене влаштовує. Але все йде на краще. Ось вчора дзвонила невістка. Хоч крізь зуби, але просила посидіти із синочками, бо у них з чоловіком невідкладні справи, а свати хворі. Ну що ж, я відмовлятися не стала.
Ось я потроху відучила рідню від чужих грошей. Нехай тепер і самі спробують попрацювати й зрозуміють ціну всього, що нажили задарма.
Погоджуєтеся з думкою жінки?
Чи вчинили б на її місці по-іншому?