Мені 67 років. Все життя працювала бухгалтером в лікарні. На роботі мене цінують. Та маю одну велику прикрість. Син виріс зовсім недолугий. Раніше чоловік брав його із собою ремонти робити. Та відколи він помер – Олексій сидить вдома і живе на мої гроші.
– Сину, тобі вже 39 років. А ти ані сім’ї, ані роботи не маєш! Не можна так жити!
– А що мені робити? Зараз хіба, що у військо йти! А я не хочу. Не зможу там. Мене відразу вб’ють!
Я вже й не знала, що й думати. Згадувала Богданку, колишню невістку. Як я вірила, що з нею Олексій зміниться. Два роки вона намагалась з нього людину зробити. Та не вийшло. Я навіть не звинувачувала дівчину, коли вона подала на розлучення. Ми й досі часом зідзвонюємось. В неї вже інший чоловік, діти є.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Довго я думала, що далі робити. Врешті, а що як захворію і помру. Що тоді син робитиме? Він звик гарно їсти, щодня м’ясо чекає. Ще й сигарети курить, а зараз пачка – 100 гривень коштує. От і порахуйте, на місяць 3000 лише на куриво! Я ж не мільйонер, врешті.
В розпачі я вирішила піти на ризикований крок. Взяла на роботі відпустку на цілий місяць. Прийшла додому, вдаючи, що засмучена, і сказала синові:
– Все, мене звільнили. Кажуть, надто стара, в комп’ютері погано розбираюсь.
– Як так? Ти що? Треба їм скандал влаштувати!
– Нащо? Вони мають рацію. А ти звикай. Тепер їсти будемо каші. А курити доведеться кинути. Та в хоч в цьому є плюси, здоровішим будеш.
Відтоді я нічого не купувала. Лише найнеобхідніше. Олексій страшенно нервував. Минуло три тижні й він почав шукати роботу. Виявляється, важко без сигарет. Влаштувався на виробництво. Там вкрай бракує чоловіків. Платять гарно. А я зі спокійною душею на роботу повернулась. Син це помітив.
– А ти куди?
– На роботу.
– Ти що мене обманула?
– Так, сину, довелось. Але я однаково не знати ще скільки працюватиму.
Образився він на мене страшенно. Не говорить. А я собі думаю – ну й нехай, може все ж будуть з нього люди.
Як гадаєте, правильно я вчинила чи ні?