Все життя я потерпала від самотності. З чоловіком розлучилась відразу після народження сина. Він мав таку роботу, що увесь час у відрядження їздив. А згодом виявилось, що в нього в кожному місті коханка є. Я такого терпіти не могла.
Згодом зустрічалася з кількома чоловіками, та нічого серйозного. Займалася вихованням сина і власною кар’єрою. Потім син виріс, невістку привів. Я молодим в усьому допомагала. Та вочевидь врешті набридла зі своїми порадами – бо вони вирішили жити окремо.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
І ось я залишилась одна. Щовечора вмикала телевізор та вечеряла. Лишень деколи до мене приходила подруга Тетяна. Вона тікала з дому, адже дуже втомлювалась через домашні справи. В неї ж чоловік, діти, онуки й всі в одній квартирі.
– Не розумієш, ти, подруго, свого щастя. Ніхто не сварить, їсти не просить. Можеш спокійно собі відпочивати, коли сама схочеш.
– А знаєш, як самотньо буває. Хочеться з кимось поговорити. А уяви, якщо захворію – хто мені допоможе? Хто ліки принесе?
– Скажу тобі, що чоловіки такі, що й не дочекаєшся, щоб води подали.
Та я Тетяні не вірила. Все думала, що каже так, щоб я не заздрила.
І ось одного разу на дні народженні свахи я познайомилась з дуже цікавим чоловіком. Василю було 58 років, досі працював, його цінували, як здібного електрика. Ми почали спілкуватися.
Я дивувалася, як такий гарний та цікавий чоловік самий залишився. Ще й справжній джентльмен. Щоразу приходив з квітами та цукерками. Давно я такої уваги не відчувала. Із захопленням розповідала про нього Тетяні:
– Я й не думала, що ще так закохаюся. Може й мені щастя ще буде?
– От треба воно тобі? Будеш доглядати діда?
Та я розуміла, що подрузі просто прикро, що її чоловік не такий, як мій Василь.
Якийсь час ми ще зустрічалися, а тоді мій кавалер запропонував з’їхатися. Не зчулася я, як він вже жив у мене. Минув місяць і наше життя дуже змінилося.
Щодня я прокидалася й думала, що ж приготувати Василю, адже він вчорашнього не їв. А співмешканець мій приходив з роботи, мовчки сідав за стіл і їв. А потім лягав на диван в кімнаті й дивився новини. Я ж прасувала його сорочки. І щодня те саме. Одного дня я подивилася на нього і подумала, а справді, нащо мені все це? Здається, правду казала моя Тетяна.
Наступного дня я попросила Василя переїхати. Він страшенно образився. І сказав, що з таким характером ніякий чоловік мене не терпітиме. Не знаю, чи правильно я зробила. Як гадаєте?