Мені 62 роки. Шість років тому мій чоловік знайшов собі 40-літню коханку. Це стало серйозним ударом. Ніколи не думала, що старість доведеться самій зустрічати. Приблизно рік я не могла вилізти з депресії. Часом траплялося, що плакала цілісінький день. Ще й донька зараз живе в Німеччині, нікого з рідних немає поруч.
І ось якось до мене прийшла подруга. Ліді 55 років, вона молодша і дуже сучасна.
– Давай я тебе на сайті знайомств зареєструю. Знайдеш собі друга, будеш спілкуватися. А чому б й ні?
– Ти що? Стара я для цього.
– Там і старші є. Це ж просто розвага. Що тобі втрачати?
Я все ж погодилась. Зробили гарну фотографію і зареєструвались. Уявіть, як я здивувалась, коли мало не щодня мені почали писати кавалери. Частина з них були аферистами, це очевидно. Вони значно молодші й питали, чи живу я одна. Та траплялись і цікаві екземпляри. Один з них Аркадій, професор університету, інтелігентна людина. Я охоче погодилась на побачення з ним.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Він прийшов охайний, 60 років, щойно на пенсію вийшов. Розповів, що ніколи не був одружений. А тоді проговорився, що все життя живе з мамою, якій зараз 85.
Я тоді збагнула, що надто стара, щоб ще бабу доглядати й маминого синочка терпіти.
Наступне побачення було з Василем. Чоловік багато розказував, що має гарний будинок і дуже роботящий, адже все життя працював на будівництві, їздив за кордон. Ми зустрілися, та від нього страшенно тхнуло алкоголем. Ще й просто в ресторані пляшку горілки замовив. Я не витримала, сказала, що йду до вбиральні й втекла.
Після цього я остаточно розчарувалась. Думала, що в такому віці усіх нормальних чоловіків розібрали. Та раптом мені написав Андрій, 65-річний вдівець. Сказав, що шукає людину, з котрою буде цікаво. Він мені відразу сподобався. Спокійний, уважний. Ми зустрічались пів року, а тоді вирішили жити разом.
І все наче чудово, та він постійно порівнює мене з покійною дружиною. Кожен мій крок аналізує. От борщ в неї кращий, а випічка смачніша вдається мені. Ми наче втрьох живемо. Крім того, до нас постійно приїжджають його онуки. Я змушена з ними сидіти. Стомлююсь страшенно. Вже й не знаю, чи треба мені все це, чи краще самій віку доживати?
Порадьте, як мені бути?