Мені уже 60 років, я понад 22 роки працюю в Італії.
З чоловіком ми розлучились уже давно, років 15 тому.
До мого від’їзду за кордон чоловік не намагався нічого змінити у нашому житті. Його все влаштовувало. Ми мали двох дітей і жили в сільському будинку моєї бабусі. Коли говорила йому, що треба щось робити, щоб забезпечити себе й допомогти дітям, він все говорив:
– Мені всього вистачає.
Жили ми на мінімальну зарплату мою і чоловіка, тож особливо розігнатися не можна.
Я була однією з перших, хто з нашого села поїхав на заробітки за кордон. За цю можливість я схопилась, як за рятівну соломинку.
Спершу почала надсилати дочці гроші на ремонт нашого будинку. Діти мої тоді вже дорослими були та мали власні сім’ї.
З роками я збудувала величезний двоповерховий будинок, на це не шкодувала грошей. Тоді сину купила трикімнатну квартиру в новобудові. Вважала, що чесно допомогла обом дітям та нікого не обділила: сину – квартира, а дочці – будинок.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Згодом син попросив у мене грошей на машину, йому для роботи потрібно було. Я дала. Як про це довідалась дочка, вдома зчинився справжній скандал.
– Як одному дала стільки грошей, то і нам дай. Ми ж однакові твої діти. Для чого так нас розділяти? – сварилась донька.
Після того випадку я вирішила, що грошей дітям не надсилатиму зовсім, як робила це до цього часу. Збиратиму собі на квартиру, бо бачу, що ніде мені буде прихилитись на старості.
Коли ж я вчергове відправила дітям посилку додому, відразу по її отриманню зателефонувала до мене дочка:
– Мамо, а гроші, що, вкрали чи ти переказ оформила?
– Я грошей не надсилала зовсім, лише одяг та продукти. Тепер на себе відкладатиму.
– Ти про нас взагалі подумала? Нам допомога потрібна. У нас уже плани були на ці гроші.
Після того дочка на мене образилась і не розмовляє зі мною. Я ж на це не зважаю. Вважаю, що достатньо дітям допомогла. Тепер же знаю, що не варто нікого привчати до своїх заробітчанських грошей.
Як вважаєте я правильно зробила?