Своїм шлюбом я завжди пишалась. Юра в мене надійним та добрим чоловіком був. Завжди поступливий і в усьому мені допомагав. Коли діти малі були – навіть вночі вставав їх колисати, мив, годував. Таке трапляється рідко, жінки зрозуміють.
Ніколи ми не сварились, а якщо й траплялись конфлікти – він завжди першим намагався все залагодити. Приносив мені квіти й подарунки. Ми часто подорожували та мали прекрасне життя.
Проблеми почались п’ять років тому. Через пандемію Юра втратив роботу. А тоді наш знайомий запропонував йому місце на заводі у Хмельницькому. Я вирішила, що ми впораємося, від Тернополя це всього сто кілометрів. Чоловік погодився.
Спочатку коханий приїжджав щотижня. А згодом почав казати, що роботи багато, стомлюється. Я не наполягала, все він вже не молодий, я все розумію. В 50 років не так легко кататися.
Так тривало шість років. Це негативно вплинуло на наш шлюб, ми дуже віддалилися. А тоді сталося непередбачуване. Я отримала спадок, в Канаді помер мій двоюрідний дідусь. Дітей він не мав, тож надійшла солідна сума, а саме 40 тисяч доларів. Я відразу вирішила купити дві однокімнатні квартири дітям. І на радощах запропонувала чоловікові:
– Кидай ту роботу, грошей нам вистачить, може якийсь бізнес відкриємо. Принаймні ти матимеш час щось пошукати на місці!
– Та ні, мені ця робота подобається. Та й що тут до пенсії залишилось.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я ніяк не могла збагнути, чому він так вирішив. А тоді Юру мобілізували. Здавалося, кому він там потрібен в такому віці. Але він служив і мав досвід. За пів року мені повідомили – чоловік загинув.
Як прикро мені було, що ми усі ці роки жили окремо. На похорон зібралося чимало людей. Деякі приїхали з Хмельницького. Я майже нікого не знала. Раптом вже на цвинтарі я почула розмову в натовпі:
– Думаєш, вона не знає? Чого твій Юра не розлучився? В неї й так повно грошей, нащо їй стільки?
– Тихо, вона почує!
– Нехай чує. І до суду готується!
Від почутого мені стало зле. Та я вирішила не влаштовувати скандалів. А за кілька тижнів дізналась, що чоловік залишив заповіт. За яким його молода коханка і її мала донька мала отримати виплату за його загибель, а також половину нашої квартири.
Виявляється, усі ці роки Юра жив на дві сім’ї та нахабно мені брехав. Я вирішила з цим усім не миритися, я законна дружина і буду судитися, аби оскаржити заповіт.
Дізнавшись про це мені зателефонувала коханка мого чоловіка.
– Зрозумійте, в мене маленька дитина, як ми жити будемо!
– А мені байдуже! Ти знала, що він одружений!
Мені так прикро через усю цю ситуацію, що навіть оплакувати чоловіка не можу. Скажіть, як мені бути? Відступити і залишити гроші коханці Юри, бо він так хотів чи боротися за своє?