Я ніколи не скаржилась на чоловіка. Сергій добрий і уважний. Ще до весілля він мене цим вразив цим. Ніколи на побачення без букета не приходив, не шкодував грошей на ресторани та кіно. Хоча й заможним не був. Тоді ще студентом він після занять заробляв де лишень міг.
Я завжди знала, що на нього можна покластися. Ми побралися, народилася донечка. Сергій страшенно переймався, щоб в нас все було. Тож поїхав на заробітки. А коли повернувся власний бізнес відкрив. Я завжди пишалась його працьовитістю, бажанням розвиватися. А ще тим, що він ніколи не дорікав тим, що я менше заробляю.
– Як хочеш – взагалі роботу кидай! Нам грошей вистачить.
Та я так не могла. Тим паче роботу свою люблю, працюю викладачем вокалу, вчу діток співати. І нехай це не дає великих грошей, та все ж власну копійку я маю.
Останні кілька років я дещо набрала вагу, не так щоб критично, але зайвих десять кілограмів маю. Та мені вже 37. Хоча й прикро, що не можу вдягнути улюблені дорогі наряди. І ось якось я поверталась додому з роботи та побачила біля ресторану молоду струнку дівчину у своїй сукні. Чому я зрозуміла, що це саме мій одяг? Бо придбала її в Італії й потім дещо переробила.
Я прийшла додому і перевернула всю шафу. Сукні не було. Тоді й почали виникати прикрі думки. Невже Сергій зраджує? Вирішила поспостерігати, не варто ж відразу скандалити. І в мене немов очі відкрилися. Чоловік поводився інакше, повертався додому пізніше, часто кудись їздив. А якось я знайшла каштанове волосся просто у своєму душі. Тоді й збагнула – зрадник приводить коханку в моє ліжко. Далі терпіти я не могла.
– Мало того, що ти її в наше ліжко привів, так ще й мою сукню дав! – кричала я й жбурляла одяг Сергія у вікно.
– Я нічого не давав!
– Значить вона сама взяла без дозволу.
– Але ж ти однаково в нього не залізеш!
– Як ти смієш?
Це було вже занадто. Сергій плакав. Благав пробачити. Казав, що не розумів, що робить. Та я його випхала з хати. Щастя, що донька наша достатньо доросла і вже живе в гуртожитку університету в іншому місті.
Ніколи не думала, що буде так важко пережити зраду. Вважала, що я сильна, впораюсь. Одного разу зустріла кума, друга мого Сергія.
– Ти знаєш, він дуже шкодує!
– І що з того. Матиме нову дружину.
– Та покинув він її відразу. Він й справді не хотів тебе образити, скоїв дурницю.
Та я так не вважала. Дорослий і розумний чоловік не може таке вчинити несвідомо. Та мені було вкрай сумно й самотньо. А тоді ще й мама покликала до себе на день народження. Я не хотіла, аби всі родичі знали про мою невдачу. Уявляла, як пліткуватимуть, усі ж так заздрили мені. Саме тому наважилась на відчайдушний крок. Попросила Сергія поїхати зі мною і вдавати, що нічого не сталося. Він охоче погодився.
Всю дорогу ми мовчали. Сергій подарував мамі чудовий букет і гарний подарунок. Ще й сказав:
– Ви подарували мені найкращу жінку на світі. І я до скону дякуватиму за це!
Сльози полилися з моїх очей. Після вечері Сергій підійшов до мене.
– Я б все зробив, аби тебе повернути. Мені більше ніхто не потрібен. Я просто дурень і не розумів це.
Ті два дні ми жили, як колись. І це було так чудово. Чому ми раніше не цінували те свою сім’ю.
Коли ж їхали додому колишній благав, щоб я подумала і дала йому ще один шанс. Відтоді я втратила сон. Не знаю, як бути. можливо, варто пробачити? Та чи не зроблю я помилку?
Ви б пробачили таке?