Сьогодні мені виповнилося 37 років. Я прокинувся самий. Ніхто мене не поцілував, не привітав зранку. Згадую, як гостював у двоюрідного брата. Він значно молодший, та вже має двох дітей. Із самого ранку вони прибігають до них з дружиною в ліжко, сміються й обіймають. Далі усі разом сідають снідати. Я тоді подумав – “Ось таке на вигляд справжнє щастя!”
Та мені вже ця ідилія не світить. Я розлучився п’ять років тому. Її звали Аліна і вона була надзвичайна. Ми прожили в шлюбі три роки. Коли вирішили побратися моя мама була проти:
– Ти що не можеш собі цікавішу дівчину знайти. Що це за професія взагалі в неї?
– Вона влаштовує свята для людей. Це ж чудово!
– Це не серйозно! Є лікарі, вчителі, та навіть продавчині в магазині більш важливі! А хто її батьки? Якась біднота!
Ми все ж побралися, весілля зовсім скромне зіграли, грошей не було. Я знав, що Аліна хоче кращу сукню і дорожчий ресторан, та вона ніколи не скаржилась. Жодного разу не дорікнула.
Після весілля ми два роки орендували житло. І все в нас було чудово. Планували дітей, Аліна дуже переймалась через це. А тоді я втратив роботу і все пішло шкереберть. Ми переїхали до моєї мами. Аліні це не подобалось, я знав, вона вмовляла пожити в з її бабусею. Та я не хотів селитись зі старою бабою, ненька ж рідніше. Тим паче вона навіть зраділа.
– О, нарешті я навчу твою Аліну бути гарною господинею. А то годує тебе самими салатами.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я навіть зрадів такій ініціативі, думав, що нарешті вони знайдуть спільну мову. Але вийшло зовсім навпаки. Усі поради моєї мами дружина сприймала, як докори.
– Ти не розумієш, вона навмисно до мене прискіпується!
– Це не правда! Вона хоче, як краще!
– Вона хоче довести, що я погана дружина!
Ми почали сваритися. А тоді якось Аліна прийшла до мене й заявила:
– Я випадково чула розмову твоєї мами з подругою. Вона казала, що ще трохи і нас остаточно розлучить. Мовляв, може тоді ти нормальну жінку знайдеш.
– Не треба вигадувати!
Вона зібралась і пішла. А я просто не зупинив. Вважав, що й справді знайду собі кращу. Потім за мене взялась мама.
– Ти маєш дякувати долі, що все саме так вийшло. Розлучились, доки нема дітей!
Минуло кілька років, я переїхав, виявилось, що життя з мамою нестерпне. З особистим у мене не складалося. Дівчата були, та все не серйозно.
І ось у свій день народження я сидів і думав, як я так змарнував все, як міг втратити Аліну. Самий не знаю як, я взяв телефон і набрав колишню. Та почувши її голос, вимкнув виклик. І раптом вона передзвонила.
– З днем народження!
– Дякую!
– Нащо ти зателефонував?
– Хотів твій голос почути!
– А збив чому?
– Не знаю, злякався.
– Як і тоді. Саме тому й втратив мене! Ти не повірив мені!
– Мені дуже шкода!
– Мені теж. Я так тебе кохала, можливо й досі є почуття. Але згадую твій вчинок і мені огидно. Бувай!
Вона вимкнулась. А мене наче струмом вдарило. Можливо ще не пізно? Вона ж сказала про почуття! Що мені робити? Як все повернути? Чи вже надто пізно?