Ганно Петрівно, ви знову за своє? — обурилася Ольга. — Скільки можна про одне й те саме говорити! І чого вам усім моя квартира спокою не дає? Стоїть собі, нікому не заважає, а скоро й прибуток почне нам із чоловіком приносити.
Ольга завжди непогано ставилася до свекрухи, вибачала їй неприємні моменти у спілкуванні, чудово розуміючи, що чоловік усе одно любитиме матір. Тому ніколи з нею не конфліктувала.
Але останнім часом свекруха виводила її з себе. Два питання просто не сходили з уст Ганни Петрівни. Спадщина Ольги у вигляді квартири та образ улюбленої доньки Олесі були присутні у всіх її розмовах.
Останніми днями мати чоловіка літала на крилах щастя. Нарешті молодша донька вийшла заміж і навіть чекала на дитину. Жодному іншому зі своїх онуків свекруха так не раділа. Ользі це було неприємно, але цілком зрозуміло. Її діти — це онуки від чужої жінки, а там донька! Ось тільки невістці всі ці вигуки захоплення та замилування слухати у своєму домі вже неабияк остогидло.
— Ой, ви знаєте, Олеся така щаслива! На УЗД сказали, що дівчинка буде, — щебетала свекруха, прийшовши вчергове до невістки та сина. — Нарешті і я дочекаюся онучки, а то у вас хлопці, а мені так дівчинку хотілося.
Ольга ледь стримувалася, але поки мовчала. Матвій теж слухав матір без особливого інтересу. Але та не вгамовувалася.
— Ой, а зять мій, Паша, так любить Олесю, це просто диво! Прямо пилинки з неї здуває. «Олесенько, що тобі купити, люба?», «Дорога, давай я тобі ноги помасажую», «Не поспішай, кохана, я допоможу тобі одягнутися», — тільки й чую від нього. Диво, а не зять!
І подібні розмови могли тривати весь вечір, який свекруха проводила у гостях в Ольги та Матвія.
А сьогодні Ганна Петрівна заявилася з самого ранку. Гучним голосом вона розбудила дітей, ввалившись у квартиру.
— О, а де син? Спеціально раніше вибралася до вас, а його вже немає.
— На роботі, де ж іще!? Сьогодні робочий день. Це я вам нагадую як людині, що не працює. Раптом ви вже не орієнтуєтеся в днях тижня, — з незадоволеним обличчям відповіла їй невістка.
У цей момент у неї було лише одне бажання — виставити непрохану гостю геть.
— Я все чудово пам’ятаю. Чому так рано пішов, я питаю?
— Звідки я знаю. Напевно, потрібно було.
— Шкода, шкода… Мені з вами обома треба поговорити, — незадоволено відповіла свекруха.
Наразі Ольга сиділа вдома в декреті з другою дитиною. На роботу ж планувала вийти лише за рік. Грошей у сім’ї, звісно, не вистачало. Але нещодавно сталася приємна подія. І саме вона обіцяла незабаром поліпшення фінансового стану їхньої родини.
Ольга отримала у спадок від бабусі однокімнатну квартиру. Звісно, квартира була стара й потребувала ремонту. Але подружжя розсудило так — якщо привести її до ладу без особливих надмірностей, то цілком можна здавати. З’являться кошти, щоб оплачувати іпотеку за трикімнатну квартиру, в якій вони зараз мешкали вчотирьох.
Ремонт вирішили зробити скромний. Займалися ним у вихідні та вільний від роботи час.
— Добре, поговорю з тобою одною. Ти вже вирішила питання з бабиною квартирою? — перейшла Ганна Петрівна до насущного.
— У якому сенсі — вирішила? — Ольга чомусь подумала, що свекруха говорить про ремонт.
Невістка злилася. Коли ж це скінчиться? Знову мати чоловіка про її квартиру завела мову.
— Не вдавай дурну. Я вже говорила з Матвієм, ви що, не обговорювали з ним це питання? — продовжувала тиснути свекруха.
Ольга пішла на кухню, щоб приготувати сніданок дітям. Свекруха рушила за нею.
— Не розумію, про що ви. Нічого мені чоловік не казав, — не дивлячись на Ганну Петрівну, промовила невістка, гримаючи посудом якомога гучніше.
— Покупців знайшла, питаю? — роздратовано запитала свекруха.
— Ні, а навіщо? — різко повернулася Ольга від плити.
Щоразу вона дивувалася своєму терпінню. Свекруха була впертою і не хотіла чути очевидного. Адже вже не раз Оля заявляла всім, що продавати спадщину не збирається.
— Продавати її треба і негайно! — рішуче видала мати чоловіка.
Видно було, що свекруха нервує. Неслухняна невістка виводила її з себе. І руйнувала план, який Ганна Петрівна вибудувала у своїй голові, щойно дізналася про цю квартиру. Такий чудовий план!
— Ні, ви не праві. Квартира — це нерухомість, капітал, і з кожним роком ціни на житло будуть тільки зростати. А у нас теж діти підростають. Виростуть, і квартира знадобиться.
— Ти що, не розумієш — які це витрати? Як дурна міркуєш. Там один ремонт на пів мільйона потягне. Найпростіший! Квартира стара, міняти потрібно все — і водопровід, і каналізацію, і опалення, і електропроводку. А платежі за комуналку? Ти уявляєш собі, які це гроші? А у вас із Матвієм іпотека. І як ви будете викручуватися? Я ж пропоную вигідний варіант.
— Ганно Петрівно, це тільки наші з чоловіком проблеми. Ми їх самі вирішимо. Не вистачатиме на ремонт, запитаємо у моїх батьків. Я вже давно сказала — квартиру бабусі продавати не буду. Що ще незрозуміло?
— Ти мене просто не чуєш. Уперлася і все! А пора вже прислухатися до того, що досвідчені люди кажуть. Квартира твоя стара, це правда. Але вона знаходиться в історичному центрі міста. І тому її дуже навіть вигідно можна продати. Якщо постаратися, звісно. Пошукати гідних покупців, найняти хорошого рієлтора. А до того часу, коли діти виростуть, ви ще дві квартири встигнете купити.
— А чому саме вас так турбує моя квартира? — з викликом запитала Ольга, яка вирішила з’ясувати причину підозрілої активності свекрухи. — Може, ви навіть порадите, куди нам гроші з продажу вкласти?
— Звісно! Я вже все придумала! — зраділа мати чоловіка. — Ці гроші ти віддаси Олесі та моєму зятю. Тобі відомо, що незабаром вони стануть батьками. Донька моя не працює тимчасово, ніяк не знайде роботу до душі. Та й не до того їй, скоро народжувати. А Паша отримує поки занадто мало, щоб оформити іпотеку на власне житло.
— Почекайте! — голосно перебила її Ольга. — Якщо я правильно вас зрозуміла, то ви пропонуєте мені мої гроші віддати вашій доньці, щоб забезпечити її власною квартирою? Все так?
Від обурення Ольга навіть на крик перейшла, чого ніколи собі раніше не дозволяла. Особливо у спілкуванні зі свекрухою.
— Чого ти так кричиш? Я поки що не глуха і чудово чую. І все бачу. Проблеми сім’ї твого чоловіка тебе взагалі не хвилюють. Плювати тобі на нас усіх! — Ганна Петрівна теж перейшла на підвищені тони.
— Ні, чому ж! Мене хвилюють проблеми сім’ї мого чоловіка Матвія. Дуже навіть хвилюють. Саме тому я кажу вам — ні. Продавати квартиру і давати гроші вашій неробі та такому ж нікчемному її чоловікові я не стану!
— Що? Як ти смієш? Яка Олеся нероба? Тим більше зараз, коли вона в такому стані!
— Найдивовижніша нероба, тому що сидить на вашій із чоловіком шиї. А тепер ще й на мою власність замахнулася. Ну й апетити у людей! І головне — ніякого сорому.
У цей час, не впоравшись з емоціями, свекруха почала покриватися червоними плямами.
— Що ти собі дозволяєш, мерзотнице! А з виду така вихована. Ти глянь — голос у неї прорізався!
— Так, так, прорізався. І про квартиру мою забудьте! — продовжувала Ольга. — Тому що у вашого сина Матвія вже кілька років інша сім’я. Ось так! Своя власна сім’я, а не ваше сімейство, на яке ви тут наполегливо мені натякаєте. І в першу чергу він має дбати про своїх дітей, а не про дорослу заміжню сестру та її чоловіка-ледаря. Саме так буде справедливо і правильно з усіх боків!
Ольга відвернулася від свекрухи й пішла в кімнату до дітей. Дала зрозуміти, що говорити більше нема про що.
Гучно грюкнули двері, Ганна Петрівна пішла. Але ввечері концерт продовжився.
— Матвію, ти маєш вплинути на дружину, — подзвонила вона синові. — Твоя сестра незабаром стане матір’ю, і їй хочеться виховувати свою дитину у власній квартирі, а не в орендованій халупі. Переконай дружину продати бабину квартиру і віддати нам гроші. Скажи, що це на час. Прояви характер, ти ж чоловік!
— Не треба мені про сестру та її швидке материнство говорити. Я, наприклад, давно і вже двічі став батьком, а ти цього так і не помітила, мамо, — невесело відповів Матвій. — Нічого я дружині казати не буду. Вона прийняла єдино правильне рішення, і я її підтримую. А проблеми моєї сестриці тепер нехай вирішує чоловік. Вона заміжня! А ти все продовжуєш нею опікуватися. Питання закрите.
— Ні, нехай продає! — не вгамовувалася мати, впевнена у своєму впливі на сина. — Ти зараз добре подумаєш над моїми словами, а потім переконаєш Ольгу продати квартиру і допомогти грошима сестрі. Вони з Павлом куплять двокімнатну в іпотеку. І з вами поступово розрахуються. Я твоя мати, і знаю, як для всіх нас буде краще.
— Шкода, що ти мене не чуєш, мамо. До побачення!
Матвій відключився. Дзвінки від матері тривали ще довго, але син не відповідав.
А потім подзвонила Олеся і капризним голосом сповістила брата, що вони тепер чужі.
— Немає у тебе більше ні матері, ні сестри!
— Немає то й не треба! — різко відповів Матвій. — Краще ніяких, ніж такі, як ви. Так і дивитесь у мою кишеню і любите тільки за гроші. Прозрієте з часом, будемо спілкуватися. А ні, ну значить, так тому й бути. Бог вам суддя!
Невдовзі подружжя зробило ремонт у бабусиній квартирі. Їм допомогли батьки Ольги. А потім знайшлися і квартиранти.
— Слухай, дорогий, не хочеться, звісно, згадувати, але все ж таки. Відповіж мені, а гроші твоя рідня збиралася повертати, якби я пішла їм назустріч і продала квартиру? — якось запитала у чоловіка Ольга. — Твоя мати так жодного разу про це і не обмовилася.
— Ні, звісно. З чого віддавати, сама подумай! Та й навіщо, ми ж сім’я! Які можуть бути борги між своїми? — усміхаючись, відповів Матвій.
— Ну-ну! Ось зараз вони нам із тобою і показали, що це за сім’я. Міцна та дружна.