- Шукаю доглянуту, з третім розміром, без дітей, без проблем, до 30 і щоб мозок не виносила. Василь, 43 р., живе з кредитом на телевізор.
- «А що ти сам можеш запропонувати?»
- «Себе. Я чоловік. Цього достатньо».
- «Василь, 43 роки, живе з котом і кредитом на телевізор?»
- «Жінки просто стали меркантильні».
Я, чесно кажучи, досі не розумію, в який саме момент звичайне бажання чоловіка знайти собі красиву жінку перетворилося на привід для публічного цькування, бо варто лише чесно озвучити свої вимоги, і все: тебе одразу записують або в аб’юзери, або в злиденні фантазери, або взагалі починають сміятися так, ніби чоловік після сорока не має права хотіти поруч молоду, красиву й доглянуту жінку, яка не буде пиляти мозок, вимагати подарунки, витягувати гроші й розповідати, що їй терміново потрібен новий курс масажу обличчя за п’ятдесят тисяч, бо «це інвестиція в стосунки».
Мене звати Василь, мені 43 роки, дітей немає і не планую. І оце, до речі, чомусь особливо бісить жінок, бо кожна друга після тридцяти приходить на побачення не знайомитися, а проводити співбесіду на посаду спонсора, вітчима і людини, яка повинна терміново вирішити всі проблеми, накопичені за попередні стосунки: від іпотеки й аж до психологічних травм від колишнього чоловіка-алкоголіка. А коли ти кажеш, що не хочеш чужих дітей, не хочеш платити за чуже життя і взагалі шукаєш стосунки для задоволення, а не для рятувальної операції, на тебе дивляться так, ніби ти зізнався у міжнародному злочині.
Я спеціально чесно написав анкету. Без лицемірства. Без цих казок про «шукаю душу», «головне, людина», «люблю внутрішній світ». Ні. Мені подобається красива жіноча зовнішність. Мені подобаються доглянуті жінки. Мені подобаються груди. Мені подобається молодість. І я не розумію, чому жінки можуть писати: «шукаю високого, забезпеченого, щедрого, спортивного чоловіка», а чоловік не може написати, що хоче струнку й привабливу жінку без «причепів» і фінансових проблем.
Я написав чесно:
«Шукаю доглянуту жінку до 30. Без дітей. З вищою освітою. Не меркантильну. Для стосунків і задоволення».
І окремо вказав:
«Утриманку не шукаю. Повністю забезпечувати нікого не збираюся».
І от тут почався справжній цирк.
Бо жінки чомусь упевнені: якщо вони роблять нігті, вії й колють собі губи, то чоловік автоматично зобов’язаний це оплачувати. Хоча, якщо чесно, я взагалі не просив нікого накачувати обличчя до стану «втомленої качки», і тим більше не просив робити манікюр за сім тисяч, після якого нігті виглядають як деталі від автомобіля преміум-класу.
Одна мені пише:
«Щоб добре виглядати, потрібні гроші».
Я відповідаю:
«То працюй».
І тут понеслося.
«Чоловік має вкладатися».
«Жінка, це дорого».
«Краса вимагає витрат».
Та ради Бога, вимагає, вкладайтеся в себе самі. Чому я маю оплачувати чужу зовнішність, якщо ви робите це насамперед для себе й заради конкуренції з іншими жінками, а не заради чоловіка, який, якщо чесно, найчастіше відрізняє дорогий манікюр від дешевого приблизно так само, як корова розрізняє марки автомобілів?
Найсмішніше, це анкети жінок 35+, які пишуть про «самодостатність», «особисті кордони» і «не шукаю спонсора», а потім уже на першому побаченні починають розповідати, скільки коштує їхня косметологиня, фітнес, масажист і «жіноча енергія». І все це сказано з таким натяком, ніби ти вже маєш дістати гаманець і почати інвестувати в цю «велич» просто за можливість сидіти поруч.
Одна взагалі видала:
«Якщо чоловік не готовий оплачувати жінці догляд за собою, він бідний».
Я тоді подивився на неї й спитав:
«Тобто ти сама себе утримувати не можеш?»
Вона аж зависла.
Потім видала:
«Можу. Але чоловік має хотіти».
І от це слово «має» я чую постійно. Чоловік має платити. Чоловік має забезпечувати. Чоловік має дарувати. Чоловік має дивувати.
А жінка що має? І тут починається магія. Жінка «надихає». Жінка «піклується». Жінка «дає побут». Приголомшливий обмін, звісно.
Особливо коли тобі 43 і ти вже прекрасно розумієш, скільки насправді коштують ці «емоції», бо за красивими словами часто ховається звичайне бажання зручно влаштуватися поруч із чоловіком і поступово перекласти на нього всі витрати: від вечерь і аж до відпустки в Туреччині.
Нещодавно ходив на побачення з однією, Ганні 29, красива, струнка, брюнетка, як я люблю. Переписувалися нормально, без скандалів, без істерик, я вже навіть подумав: ну от, адекватна. Приходимо в ресторан, вона відкриває меню і першим ділом питає:
«Ти ж платиш?»
Я спокійно відповідаю:
«Кожен за себе».
І от тут обличчя в неї стало таке, ніби я зізнався, що їм голубів на вулиці.
«У сенсі?»
«У прямому. Ми дорослі люди».
Вона відклала меню й каже:
«Тоді навіщо ти мені потрібен?»
Отак. Прямо. Без сорому. Тобто вся романтика, весь інтерес, усе спілкування миттєво звелося до питання оплати пасти з креветками.
Я тоді навіть сперечатися не став.
Просто зрозумів, наскільки жінки звикли сприймати чоловіка як фінансовий сервіс із функцією емоційного супроводу.
І найцікавіше, що багато хто з них при цьому щиро вважає себе незалежними й сучасними.
Ще одна пані, Марина, 32 роки, взагалі надіслала мені список своїх щомісячних витрат ще до зустрічі.
Манікюр, 6 тисяч.
Вії, 4.
Косметологиня, 15.
Спортзал, 8.
Масаж, 10.
Я спершу подумав, що вона помилилася і надіслала бухгалтерію своєї фірми.
Питаю:
«Це навіщо?»
Вона відповідає:
«Щоб ти розумів рівень жінки».
Я написав:
«Я зрозумів. Мені це не по кишені».
І знаєте, що вона відповіла?
«Жадібний чоловік, найогидніше, що може бути».
Тобто жінка, яка фактично виставляє прайс-лист на власне існування, вважає жадібним не себе, а чоловіка, який не хоче це оплачувати. Приголомшлива логіка. Але найнеприємніше навіть не це.
Найнеприємніше, відчуття, що нормальних стосунків більше ніхто не шукає.
Усі шукають вигоду. Чоловіки хочуть красиву й зручну. Жінки хочуть забезпеченого й щедрого. І все це прикривається розмовами про любов, сумісність і «енергію».
Я, між іншим, не бездільник. Працюю. Заробляю трохи більше ста тисяч. Так, власної квартири немає, знімаю.
Так, їжджу не на новому «мерседесі», а на звичайній машині.
Але я й не обіцяю золоті гори.
Я чесно кажу, що шукаю стосунки без фінансового паразитизму. І чомусь саме це жінок бісить найбільше. Вони хочуть одночасно бути «самодостатніми» і щоб чоловік за них платив.
Хочуть рівноправ’я, але тільки в зручних місцях. Рахунок навпіл, чоловік злидень. Не оплатив таксі, жмот. Не купив айфон, не чоловік. Але при цьому спробуй сказати, що тобі важливі молодість і зовнішність, тебе миттєво заклюють.
Нещодавно одна жінка взагалі влаштувала мені лекцію.
Каже:
«Ти в 43 хочеш молоду, красиву, без дітей. А сам що можеш дати?»
Я відповів чесно:
«Себе».
Вона аж засміялася. Причому так неприємно.
Дивиться й каже:
«Василю, у тебе орендована квартира, звичайна зарплата і кредит на телевізор. Ти не завидний наречений, ти звичайний чоловік середнього віку із запитами двадцятирічного мільйонера».
Оце мене тоді реально зачепило. Бо жінки зараз чомусь упевнені, що чоловік зобов’язаний відповідати якимось космічним стандартам, щоб узагалі мати право хотіти красиву жінку.
Тобто якщо ти не олігарх, сиди тихо й радій, якщо на тебе взагалі хтось подивився.
А я не хочу радіти «хоч комусь». Я хочу жінку, яка мені подобається. Так, молоду. Так, красиву. Так, без чужих дітей і проблем. І я не вважаю це злочином.
Чому жінки можуть хотіти високого, багатого, впевненого, спортивного чоловіка, а чоловік не може хотіти молоду й привабливу жінку?
Де рівність? Чому жіночі вимоги, це «знання собі ціни», а чоловічі, одразу «об’єктивація» і «криза середнього віку»?
Іноді мені здається, що жінки просто звикли до того, що чоловік має хотіти їх будь-якими: з дітьми, кредитами, колишніми чоловіками, зайвою вагою, вимогами й психологами. А самі при цьому продовжують обирати чоловіків за класичними критеріями: гроші, статус, житло, можливості.
Тільки вголос тепер це говорити не заведено. Тому всі грають у лицемірство. А я втомився грати. Так, мені 43. Так, я хочу красиву жінку, і я не хочу її утримувати.
І якщо це робить мене «поганим» в очах сучасних жінок, значить, проблема не тільки в мені.
Бо, судячи з усього, стосунки давно перетворилися не на пошук любові, а на ринок взаємних вимог, де кожен намагається урвати собі варіант вигідніший і при цьому обов’язково звинуватити інший бік у меркантильності.
Розбір психолога
У цій історії яскраво проявляється внутрішній конфлікт між завищеними очікуваннями та обмеженою готовністю до взаємних вкладень. Герой висуває до жінок високі вимоги: молодість, зовнішність, відсутність дітей і проблем, але при цьому відмовляється приймати факт, що жінки також оцінюють партнера за рівнем ресурсів, стабільності й перспектив.
Особливо помітна подвійна система стандартів: власні критерії чоловік вважає «природними вподобаннями», а жіночі, «меркантильністю». При цьому за роздратуванням і образою часто ховається страх вікової конкуренції та відчуття зниження власної «цінності» на ринку стосунків.
Також важливо, що герой сприймає стосунки як формат, у якому жінка має бути «зручною» й привабливою без додаткових витрат з боку чоловіка, що створює перекіс у очікуваннях. Сучасні стосунки будуються не лише на симпатії, а й на взаємному обміні ресурсами: емоційними, побутовими, фінансовими та часовими. І коли одна сторона хоче отримувати більше, ніж готова віддавати, неминуче виникає конфлікт і відчуття несправедливості.