Останні два роки перевернули моє життя. До цього я жила, як і всі, в маленькому місті з чоловіком і донечкою. Ми ніколи не були заможними, та нам всього вистачало. Дмитро працював на фірмі, я вчителювала, ще й репетиторство мала.
А тоді почалась війна. А вже за місяць Дмитра мобілізували. Для нас це стало серйозним випробовуванням, та я втішала себе, адже він розумний, має гарну освіту, можливо йому доручать якусь важливу роботу.
Та минув місяць і чоловік повідомив, що вже на сході. Я страшенно переймалася. Щодня жила лише тим, що чекала вечора, аби почути його голос. Часом він не дзвонив, а просто залишав повідомлення.
За рік чоловік приїжджав лише кілька разів. А тоді сталося дещо дивне. Одного дня він просто не зателефонував, і повідомлення не відправив. Я злякалась, почала дзвонити, а телефон не відповідав. Я знайшла номер його побратима, колись давно про всяк випадок брала. Люди казали, що так треба.
І ось Олексій мене заспокоїв. Сказав, що не треба хвилюватись, мій чоловік живий, просто його перевели. Лишень через тиждень Дмитро подзвонив:
– Послухай, мені дуже шкода. Я тут іншу зустрів. І закохався, хоча розлучитися!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я не могла в це повірити. Розлучення давати не хотіла, та врешті в мене не було вибору. Заспокоювало лише те, що він не претендував на нашу квартиру, котру ми купили спільними зусиллями батьків після весілля.
Мені було дуже складно. Та я змирилась. І ось пів року тому мені зателефонував незнайомий номер:
– Ваш чоловік важкопоранений!
– В мене нема чоловіка. Я розлучена!
– Дмитро вказав вас, як дружину.
Звісно, я поїхала до нього в госпіталь, врешті, він тато моєї дитини. Коли я увійшла в палату – не повірила, що бачу Дмитра таким. Він дістав серйозне поранення, ледве рухався і майже не говорив. Лікарі сказали, що реабілітація триватиме роками.
Мені вдалося знайти контакти його нової дружини. Я зателефонувала їй. Та реакція дівчини була вкрай цинічною:
– Я не хочу все життя доглядати його! Забирай назад свого Дмитра!
Звісно, я забрала. І тепер доглядаю того, хто мене покинув. Мені вкрай важко. Я не знаю, чи буде колись він знову моїм чоловіком. Але покинути колишнього напризволяще я не могла.
Як гадаєте, правильно я зробила чи ні?