Ми цьогоріч так домовились – на Різдво діти до мене приїжджали, а на Водохреще – вже я до них. Та я знала, що невістка Оля багато не готуватиме і хотіла їх потішити гостинцями. Чимало продуктів привезла. Спеціально яйця домашні для діток збирала, одну курочку зарубала, в сусідки добру сметану й сир придбала. Словом, приїхала з величезною торбою. Щастя, що син зустрів на автовокзалі, бо не донесла б.
І ось ми приїхали, невістка дуже зраділа, коли побачила продукти. Ще б пак, до столу вона лише вареники приготувала, і те, просто купила їх в магазині.
Тож я допомогла Олі приготувати нормальну вечерю. Ми посиділи, поїли, а тоді я дивлюсь, собака онуків їсть варене яйце.
– Ти що, моє яйце псові дала?
– Так, а що?
– Це ж домашнє, я для онуків спеціально збирала, там всього 20 штук, сама не їла, аби привезти.
– Нічого, собака ж теж жива істота. Тим паче наш пес породистий і дуже дорогий.
– Оля, зараз одне домашнє яйце вартує на ринку 10 гривень. А найголовніше, що я хотіла, аби діти корисну їжу мали, без хімії. Ви ж чим тут харчуєтесь, на ринки не ходите, все з супермаркетів.
– Всі так живуть і нічого.
Прикро мені стало, страшенно. Тоді ще й побачила, що зі сметани невістка підливу зробила. От скажіть, чому для такого не взяти магазинну? Та всі мої слова Оля серйозно не сприймала. Ми посварилися просто за святковим столом.
– Все я тоді їду додому. Бачу, що вам лише заважаю.
– Куди ти вже так пізно поїдеш? До ранку добудь.
Я залишилась. А коли встала зранку й пішла збиратись – дивлюсь, стоїть моя велика торба, а там майже все, що я привезла з села.
– Нащо ти це зібрала?
– Будете використовувати, як вважаєте за потрібне.
– Дарма ти так! Я ж від усього серця!
– Якщо хотіли допомогти, то не треба було вказувати, що і як з тим робити.
Я поїхала додому, торбу мовчки залишила в коридорі. Але скажіть, хіба ж я не права? Чи я слова не можу сказати? Не розумію, що це за невістки зараз, що сміють так поводитись.