Цього тижня в мене був ювілей 65 років. Не буду приховувати, я чекала на це свято. Вирішила вдома посидіти з найріднішими. Запросила лише рідних і двох подруг. І ось одна з них Лариса зауважила:
– Уявляю, який подарунок тобі зробить син! Певно телефон чи якесь золото.
– Ну, не знаю, певно щось вигадає!
– Звісно, ти ж йому квартиру подарувала!
Це була чиста правда. У Тараса це вже другий шлюб. Коли він покинув першу дружину і побрався з Валею, я була в Італії. Поїхала саме заради того, щоб допомагати рідним. Щомісяця гроші на онука висилала. А тоді невістка мені подзвонила в сльозах.
– Тарас має іншу! Він зраджує.
Я вмовляла сина не робити дурниць, та він мене не послухав. Покинув дітей і дружину і пішов до Лариси. А тоді почав вмовляти мене допомогти йому придбати квартиру, адже попереднє житло, котре ми купили зі сватами, залишив першій дружині. Котра врешті три роки тому виїхала до Польщі.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я не мала бажання допомагати йому, та врешті все ж вислала 15 тисяч євро, і вони придбали однокімнатну квартиру. Згодом я повернулась і зробила гарний ремонт у своїй трикімнатній. Вирішила, що маю хоч трохи для себе пожити. Та якось син з Ларисою приїхав до мене з пропозицією:
– Поміняємося квартирами. Лариса скоро народить, нам там зовсім тісно буде.
– Ні, сину, про це й мови бути не може, – тоді відповіла я. А насправді давно вирішила залишити своє житло онукам від першого шлюбу сина.
Згодом Тарас наче змирився і більше цю тему не підіймав.
І ось день мого ювілею настав. Із самого ранку я пішла в перукарню, причепурилась, гарно вдягнулась. Вдома накрила скромний, але гарний стіл, дороге вино придбала. Першими прийшли мої подруги, та я попросила не сідати, зачекати Тараса. Але він запізнювався. Врешті я не витримала й подзвонила йому:
– Ну, де ви? Коли будете?
– Мамо, у нас не виходить, Лариса погано почувається.
– Як так? У мене ж ювілей.
– Це просто дата, я десь там заїду.
– А Лариса мене привітати не хоче?
– Зараз спитаю.
І тут я почула як Лариса говорить “Не збираюсь я її вітати, жадібна стара. Нехай сидить у своїх хоромах сама і тішиться!”. Після цього я вимкнула телефона. Більше ні з ким говорити не хотіла. Вирішила посидіти з подругами та все. Минула година і в двері постукали. Я зраділа, що все ж син одумався. Відчинила й побачила свою колишню невістку з онуками.
– А ми вирішили вам сюрприз зробити!
Уявіть, лише заради мене вони з Польщі приїхали. Сльози лилися з моїх очей. Оце і є найкращий подарунок. Та як пробачити синові – не знаю. Як гадаєте – невже я мала віддати квартиру йому з Ларисою?