Ми з чоловіком 2 роки збирали гроші на власне житло. Зараз війна, з роботою туго, а ціна на нерухомість ростуть, наче на дріжджах.
І, знаєте, ніхто нам не допоможе. Моя мама на пенсії, живе в селі та доглядає лежачу бабусю. Добре, що бодай там є господарка і якось зводять кінці з кінцями. Звісно, нам передає смаколики – картоплю, помідорчики та огірки консервовані, свіжий сир, сметану і яєчка.
А свекруха про Сергія геть не думає. Вона всю увагу приділяє молодшій донечці Софії. Бо, бачте, в неї вже є діти. Але хіба треба багато розуму мати, аби в 18 завагітніти на дитину народити, скажіть? А через рік ще одного малюка настругати.
Ми орендуємо невеличку однушку. Тут радянський ремонт, двері скриплять, стіни дуже криві та стеля протікала не раз через горе-сусідів. Але ми терпимо, бо все відкладаємо на своє житло. Я вже сплю та бачу, як ми робимо ремонт, як готую сніданок на кухні. Мріяла поставити туди посудомийку та гриль!
За 2 роки ми назбирали чимало – 22 тисячі доларів. Було би більше, але моїй бабусі знадобилася дорога операція на зір у Києві, тому взяли зі своїх заощаджень, аби лікування оплатити.
І якраз підвернувся чудовий варіант – гарна квартира на 3 кімнати у новобудові, поруч парк та супермаркет. Ще й автобуси та трамваї курсують. А головне, що в тому ж приміщення буде приватний садочок, а через дорогу – школа. Ну ідеальне місце! Однак, треба було якраз ці 20 тисяч заплатити як перший внесок.
Та, на жаль, профукали ми ту квартиру. А все через свекруху та зовицю!
Ще місяць тому до нас прийшла Ольга Василівна. Знала, що ми маємо заначку та точно їй не відмовимо:
– Я ремонт на дачі хочу зробити та переду вже туди назовсім.
– А квартира кому дістанеться?
– Тобі та Софійці порівно. Я продам і все поділю. Тільки от дачу треба до ладу привести. А в мене ні копійки за душею. Ти б не міг мені бодай 10 тисяч доларів позичити? А я тобі і так більше поверну, коли квартиру продаватиму.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Квартира у свекрухи теж велика, має 90 квадратів. І ми без вагань погодилися, дали їй 10 тисяч на ремонт дачі. Ох, знали б ми, яку аферу насправді захоче свекруха прокрутити. От розумієте, їй не було совісно рідних дітей обдурити!
Минув місяць, а про дачу всі забули. Ми навіть от пропонували свекрусі поїхати в Епіцентр за будматеріалами, вибрати фарбу та лавочки для двору. Але пані Ольга все то діло відкладала.
– Я не встигаю, у мене роботи багато.
– А в суботу?
– Теж не можу! Все, не займайте мене!
Але насправді ті гроші пішли не на ремонт, а на купівлю машини для Софії та її чоловіка. Ми тоді були в свекрухи і приїхала зовиця. А я що, вчора народилася, аби не скласти все до купи? Та і Сергій одразу почав скандалити
– От який у тебе ремонт на дачі, мамо?! Машину для сестри купила за наші гроші!
– Ну їм потрібніше. А квартиру ще купите, почекаєш! Як Софійка буде з коляскою в трамваї їздити, це не ручно!
– А це мої проблеми? Я повинен за дурну голову сестри відповідати!?
Я взагалі не могла повірити, що родичі на таке здатні. Аж почала плакати за столом. Ми стільки часу відкладали гроші, економили на всьому. А свекруха вирішила нас так надурити!
Сергій дуже рознервувався. Ми пішли геть, а наступного дня вже опинилися в кабінеті адвоката. Чоловік хоче відсудити в матері законну частку її квартири вже і написав на неї заяву до суду
– Ну нічого. Мені тепер не потрібні ці 10 тисяч доларів, я більшого хочу. Нехай мама та сестра ті гроші хоть з-під землі дістають!
Я підтримую Сергія. І мені вже ні каплі не шкода ні свекруху, ні Софію. Якщо до того було якесь людське співчуття, то зараз тільки образа…