— Ні, Васю. Власниця цієї квартири — я. І тільки я. А ти тут дихаєш і спиш виключно доти, доки я це дозволяю. Зрозумів?

— Ти що, Катю, зовсім з глузду з’їхала?! — Василь аж почервонів від обурення. — У тебе сьогодні якісь гормональні збої, а ти на нормальних людей кидаєшся! Яка ти власниця?! Ми виставимо нашу квартиру на продаж, гроші поділимо навпіл, і кожен піде своєю дорогою!

…А починався цей вечір напрочуд мирно.

— Василю, скажи мені чесно… ти вирішив мене покинути? — спитала Катерина за вечерею таким буденним, байдужим тоном, ніби запитувала, чи не пересолила вона картоплю.

Сенс її слів не одразу дійшов до чоловіка. А коли нарешті дійшов, Василь ледь не вдавився соковитою, рум’яною курячою ніжкою, яку саме збирався відкусити. Він просто обожнював, як Катя запікала курку — з часничком, скоринкою, просто танула в роті. Його шлунок тріумфував, губи блищали від смачного жиру, а тут — такий крижаний душ! Це дивне, різке запитання прозвучало абсолютно не на часі.

— З чого це ти взяла, Катю? — він нервово ковтнув. — Ну й жарти в тебе за вечерею!

— Та так, пташка на хвості принесла. Знаю дещо, от і питаю. Хочу почути твою офіційну версію подій, — Катерина дивилася на нього впритул, і на її губах грала дуже дивна, моторошна усмішка.

— І що ж ти такого знаєш, люба моя? І звідки? — Василь відчув, як по спині побіг холодний піт. Його мозок гарячково запрацював: “Де я проколовся?! Як вона могла дізнатися про Лелю?! Я ж чистив усі переписки, змінював паролі, ховав чеки з ресторанів!”.

— Усе я знаю, Васю. Усе. То що, ти йдеш до неї чи ні? Відповідай, не тягни час.

— Ні! Я взагалі не розумію, про що ти! Що тобі в голову втемяшилося? — він спробував видавити з себе ображеного, вірного чоловіка.

Василь усе ще відчайдушно сподівався, що це звичайна жіноча параноя. Щось їй здалося, хтось щось ляпнув — от і влаштовує допит. Він же був ідеальним конспіратором усі ці два роки свого “чарівного, свіжого” роману з Лелею!

Але Катерина вже давно все знала. Вона не просто знала — вона місяцями готувалася до цього моменту, вибудовувала залізобетонну “оборону”, збирала докази, мовчки ковтаючи біль. І сьогоднішній раптовий дзвінок від його коханки став просто каталізатором.

— Василю, благаю, не прикидайся ідіотом. Ти жалюгідно виглядаєш у цій ролі. Мені вже навіть не боляче, мені просто смішно! — Катерина відклала виделку. — Сьогодні мені дзвонила твоя розпрекрасна Леля. І дуже наполегливо просила дати тобі розлучення. Терміново. Видно, дівчинці вже зовсім припекло статус законної дружини отримати. Тож я повторюю питання: ти мене покидаєш?

— КОМУ дзвонила?! — Василь так оторопів, що куряча ніжка вислизнула з його пальців і з гучним ляскотом гепнулася в тарілку.

— Мені. Своїй суперниці. Васю, ти що, оглух? Я, в принципі, не проти! Будь щасливий зі своєю молодою пасією! Я не збираюся ставати на заваді вашому неземному коханню, — Катерина весело розсміялася.

Ця реакція просто зламала Василю систему координат.

“Що відбувається?! — панічно думав він. — Де істерика? Де розбиті тарілки? Де крики про мої змарновані роки?! Чому вона сміється?! Тут щось дуже, дуже не так!”.

— Так, Катю… Я кохаю іншу жінку. Раз ти вже все знаєш, приховувати немає сенсу, — вичавив із себе Василь, намагаючись додати голосу драматизму.

А в голові пульсувала лють: “Навіщо ця дурна Лелька їй дзвонила?! Хто її просив лізти?! Вирішила прискорити процес і влаштувати мені сюрприз?!”.

Василь з жалем відсунув від себе тарілку з недоїденою куркою. Вечір був безнадійно зіпсований. Усе пішло не за його сценарієм. Він уявляв свою заяву про розлучення якось інакше, монументальніше, з позиції сильного чоловіка, який йде в нове життя. А вийшло так, ніби його зловили за руку в чужій кишені.

— Чудово. То що далі, Васю? Коли збираєш манатки? Я навіть допоможу тобі валізи спакувати, — буденно, ніби йшлося про поїздку на дачу, сказала Катя. — Мені не важко. З поваги до нашого минулого. Та й часу вільного в мене тепер побільшає.

— СТОП! Які манатки?! Що значить — збираєш?! Може, я взагалі нікуди з’їжджати не збираюся! Мені цей район подобається, до роботи близько! Я тут пів життя прожив! — обурився Василь, відчуваючи, як земля пливе з-під ніг. — Ми ще маємо все вирішити!

— Васю, ти добре почуваєшся? Температури немає? Може, викликати швидку? Бо ти несеш якусь абсолютну дичину, — Катя дивилася на нього з відвертою насмішкою.

— Нормально я почуваюся! — він витер піт з лоба. — До чого тут лікар?!

— До того, любий мій, що якщо чоловік йде до молодої коханки, то він збирає свої труси і йде ДО НЕЇ. А не залишається жити з колишньою дружиною! Ой, наплачеться з тобою твоя Лелька… Щось ти зовсім плохенький став, не тягнеш! — жінка знову розсміялася.

— Катерино, не переходь межі! Ми не обговорювали квартирне питання! Може, це ти з’їдеш, а я залишуся! Ти про це не думала?! А то розкомандувалася у спільній квартирі!

— Ні, Васю, не думала. Бо це суперечить логіці і закону.

— Якому ще закону?! Я співвласник! У мене тут законна половина! — вибухнув Василь, зриваючись на крик. — Ми продаємо квартиру, ділимо гроші, і я купую нам із Лелею нове житло!

— А немає в тебе ніякої половини, Васю, — спокійно, карбуючи кожне слово, сказала Катерина. Вона підвелася, підійшла до серванта і кинула перед ним на стіл папку з документами. — Дивись. Читай уважно. Власниця тут ОДНА. Я.

Василь тремтячими руками відкрив папку. Там лежав Витяг з реєстру нерухомості. Власниця: Катерина Іванівна. Частка: 1/1.

— Це що за папірець?! Це підробка! Фальшивка! Це кримінал, Катю! Ти за це сядеш! — верещав він, вкриваючись плямами.

— Це справжній документ з мокрою печаткою. Ти втратив свою частку рівно рік тому. Якраз тоді, коли добрі люди принесли мені фотографії, де ти тискаєшся зі своєю Лелею на корпоративі.

Катерина більше не сміялася. Її очі стали холодними і жорсткими.

— Не думай, що мені не було боляче. Ми прожили двадцять років, дітей на ноги поставили. А ти проміняв усе це на свіжу спідницю в офісі. Але я не стала влаштовувати істерик. Я вирішила, що мені потрібна компенсація за мою розтоптану молодість і зраду. А як інакше? Я мала чекати, поки ти сам мене виставиш із голою дупою? Залишитися на старість літ у якійсь кімнатці в гуртожитку, поки ви з коханкою житимете на мої гроші?!

— Це підло! — заревів Василь. — Жінка, з якою я стільки прожив, виявилася такою тварюкою!

— Про підлість і брехню не тобі мені розповідати. Ти в цьому майстер спорту! Пам’ятаєш, як минулого року ти загримів у хірургію з проривною виразкою? Ти лежав під крапельницями, слабенький, наляканий… Я тоді швидко підсуєтилася. Принесла тобі документи нібито на згоду про капітальний ремонт будинку і заміну труб. А ти, геній мій, не читаючи, підмахнув дарчу на свою частку квартири. Добровільно подарував дружині майно! Яка благородна компенсація за моральну шкоду!

— Я був під знеболювальними! Я був у неадекваті! Я в суд подам! Це шахрайство! — бився в істериці Василь.

— Подавай. Хоч у Страсбурзький суд. Тільки мій адвокат уже зібрав довідки від лікаря, що того дня ти був при повній свідомості, орієнтувався в просторі і не приймав наркотичних препаратів. Ти нічого не доведеш, Васю. Закон на моєму боці. А тепер… іди пакуй свої речі. Твоя любов зачекалася.

Того ж вечора Василь, червоний, спітнілий і розбитий, стояв з двома великими валізами на порозі орендованої квартири своєї Лелі.

— Леленько, пташко моя… тільки ти мене любиш по-справжньому. Навколо одні шахраї і гадюки… — проскиглив він, намагаючись її обійняти.

Леля, одягнена в короткий шовковий халатик, спантеличено дивилася на його клунки.

— Васю… а що це таке? Чому ти з валізами приперся в мою зйомну кімнату? Ти що, не виставив ту стару каргу з квартири?!

— Ні, Лелю… це вона мене виставила. Вона хитрощами переписала хату на себе… Я тепер… безхатько. Але ми щось придумаємо, кохана! Разом ми сила!

Леля зблідла, її миле личко вмить стало хижим і злим.

— Ти знущаєшся?! Я вже попередила хазяйку, що завтра з’їжджаю! Я думала, ми поїдемо в твою розкішну трикімнатну квартиру! А ти приперся з двома сумками трусів?! І куди ми тепер?! На вокзал?!

— Лелю… гроші ж не головне…

— Пішов геть, ідіот! Мені старі злидарі без метрів не потрібні! — вона зі злості штовхнула його валізу і з силою захряснула двері просто перед його носом.

Василь залишився стояти на темному сходовому майданчику. Без квартири. Без дружини. Без молодої коханки. Тільки з двома валізами, в яких лежали його старі речі та зруйновані ілюзії. Карма — дама безжальна. І б’є вона дуже, дуже боляче.