Нещодавно Андрій зробив мені пропозицію. Це було так романтично! Кільце, вечеря, ті самі слова, яких так довго чекала. І, звісно, я сказала “Так!”
Ми ще не визначилися з датою весілля, але розмови про майбутнє вже почалися. Обираємо ресторан, складаємо список гостей та меню. Батьки допомагають в фінансовому питанні, бо хочемо дуже гарне свято влаштувати.
Здавалося, все ідеально, поки мова не зайшла про… прізвище. Раніше не задумувалася про ц
Андрій навіть сміється, що його прізвище нікому не подобається. Попукалов. В школі постійно дражнили, придумували кумедні прізвиська, і звісно, його це дуже ображало. Я можу зрозуміти його почуття, але…
Моє дівоче прізвище – Шевченко. Гарне, лаконічне, звучне та українське. І от зараз я повинна стати Попукаловою? Це просто не вкладається в голові. Андрій спокійно каже:
– Ну, після весілля ти станеш Попукаловою.
Я аж розгубилася:
– Попукалова? Справді?
– А що тут такого? Це наше родинне прізвище, відповів він так, ніби це легке рішення.
І хоча я його дуже кохаю, всередині після почутого все перевернулося. Навіть уявити не могла, як замість гордої Шевченко стану… ну, ви зрозуміли.
Вирішила м’яко натякнути:
– А як щодо подвійного прізвища? Наприклад, Шевченко-Попукалова.
– Та ти що! Це ж куди його вписати? Паспорт тріщатиме, – засміявся Андрій.
Однак, нещодавно я вирішила поговорити про це з його родичами. Тоді вже було не до сміху…
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
“Що ти, а як же сім’я? Що скажуть люди? Ти не можеш не взяти його прізвище!” – розгнівалась свекруха, ніби я скоїла якийсь страшний злочин.
“Та що це за мода така, взагалі не можу зрозуміти, що за дурниці? Як так? Як тобі не соромно?” – кричала молодша сестра Андрія.
“Якщо ти його любиш, то чому не можеш взяти його прізвище? Ти що, хочеш, щоб він виглядав посміховиськом перед родичами?” – підтримала тітка.
І от я сиджу, розгублена, ледь не плачу, не знаючи, що сказати. Всі ці погляди, осуд, ну що це таке?
Знаєте, ніхто не розуміє, чому я така категорична. Андрій мовчав, лише якось винувато дивився в тарілку.
Коли ми залишилися наодинці, я прямо запитала:
– Чому це так важливо?
– Мої батьки не зрозуміють. Для них це принципово. інакше тебе просто не приймуть в родину. І ти чуєш себе збоку? Ми чоловік та жінка, але маємо різні прізвища?
І тепер я не знаю, що робити. Я люблю Андрія, але змінювати своє прізвище на Попукалову…
Це ніби віддати частину себе. Може, ви підкажете, як знайти компроміс?
А як би ви вчинили на моєму місці? Брали прізвище Шевченко або ж все-таки стали Попукаловими?