Тоня вже хотіла скинути, але цікавість перемогла. Та й хто знає, що сталося.
– Алло? — з тривогою запитала Тоня.
– Привіт, Тонь. Ти на суботу нічого не плануй. Потрібно прийти на ювілей моєї дружини, Валентини. Сама приходь і дітей приведи.
— І з чого це раптом? — Тоня була вкрай здивована.
— Ну… ти ж розумієш… Їй важливо показати гостям, що у нас нормальні стосунки, репутацію підтримати. Вона нову крамницю відкриває… — голос Василя був хриплий, ніби він намагався сховати напруження.
Два роки тому він пішов до іншої жінки, залишивши дружину з двома дітьми, а тепер дзвонити ніби нічого не сталося і просити про послугу! Не просто просити благає. “Що хочеш – проси, тільки прийди”.
Тоня мовчала, згадуючи всі ті, що наробив чоловік.
Того вечора Тоня щойно повернулася з роботи: стомлена, як завжди, але звично усмішкована. Вона знала, що інакше не можна: діти чекали на маму, чоловік — на вечерю, а втома… вона була лише її, особиста. Додому проблеми приносити не можна, такі були правила, і Тоня чітко дотримувалася їх багато років, сумлінно виконуючи роль берегині домашнього вогнища, дружини та матері.
А від Вася, здається, про такі правила не знаючи.
– Ось, – з порога заявив він, – глянь. Це чеки. Купивши новий кран, ще й сантехніка сплативши.
— Молодець, — Тоня знизала плечима. — Візьми з поліці пиріжок. Я в суботу пекла, ще лишилися. Якщо захочете, у вихідні ще напечу.
— Та що ти завелася: пиріжки, пиріжки? Я знову все тягну сам, а ти сидиш склавши руки та усміхаєшся.
— А що мені — плакати? Що ти чоловік, а сам кран поміняти не можеш? — спокійно відповіла вона.
— Я не для того народився, щоб у трубах порпатись. А замість балачок ти могла б і підробіток взяти, щоб хоч якось вкладатися у сімейний бюджет.
— Я в нього вкладаюсь, Васю. Тільки не грішми.
— А чим, пробач?
– Любов’ю. Турботою.
— Турботу на хліб не намажеш! — роздратовано відмахнувся він.
— Зате масло, яке я зробила сама із сільських вершків, що мама моя передала, можна. І хліб, до речі, я теж сама спекла! Спеціально за бабусиним рецептом. Бо ж ти звичайний не їси, тобі особливий подавай!
— Та краще б ти не олію з хлібом робила, а гроші приносила! Я б на них не хліб з олією їв, а рябців в ананасах! – крикнув чоловік. Що в нього вселилося, Тоня не знала. Але їй стало так прикро, що вона дістала з сумки гаманець і, відрахувавши половину від суми за кран, поклала гроші на стіл. Саме дали зарплату готівкою.
– Ось. На рябців. І на ананасі. Смачного, – сказала Тоня і вийшла з кімнати.
Було боляче усвідомлювати, що за роки шлюбу чоловік так і не побачивши в ній берегині домашнього вогнища, матері своїх дітей і доброї пані. Вася все частіше дорікав дружині, що вона нахлібниця і дармоїдка, яка зручно облаштувалася у нього на шиї, ще й дітей навісила.
— Знаєш, Васю, дітей я тобі на шию не вішала, як ти кажеш. Ти сам їх «робив», за власним бажанням.
— Могла б нормальну роботу знайти, — кидав він, ніби її праця була чимось ганебним. — Або взяла б, як усі, на лапу. А ти… Свята знайшлася.
— Я чесна людина, Васю. І люблю свою роботу. А оббирати бідних бабусь у мене рука не підіймається, — відповіла Тоня.
— Ти просто ганчірко, Тоню. Ось і все. Тобі зручно сидіти у поліклініці за копійки — от і сидиш мовчки. А я більше мовчати не збираюся. Мені потрібна не втомлена баба, а муза: жінка, з якою цікаво, яка може бути партнером, яка, як і в мене, має бажання розвиватися і заробляти.
— Та невже? – ахнула Тоня. — І що ж ти хочеш цим сказати?
– Що я йду.
– Куди? — Тоня зблідла.
— У щасливе майбутнє. До Валентині. У неї власний бізнес, квітами торгує. Її гроші, плюс мої — буде мені відпустка на Мальдівах, і дорога іномарка. А так… лише дача в селі «Глухівці» й потріпана машина, яка ледь дихає.
— Ти йдеш із сім’ї? А діти, як же? — Тоня не думала, як сама тягнемо двох дітей.
– Діти як діти. Аліменти платитиму. Але на цьому все. Роби висновки.
Вася справді пішов: виділивши зі свого доходу копійчані аліменти і оселився під крилом бізнеследі. Насправді він нещодавно познайомився з Валентиною – вона була сестрою його знайомого. Познайомились випадково, і вже дуже вона йому приглянулась. А самій Валентині було вже за сорок, і дуже хотілося заміж — хоч за когось.
“І машина є, і шуба, і квартира, і бізнес… А заміж ніхто не бере”, – жалілася вона. І ось… пощастило, нарешті!
Валя виявилася саме такою, про яку Вася мріяв: впевнена, ділова, зі своїм бізнесом, а головне — зі своєю думкою. І все було б у Василя у шоколаді… Але щось пішло не за планом. Бізнеследі виявилася гостра на мову, ще й прикрикнути могла, якщо Вася не так подивитись чи без любові щось скаже. Порахувавши прибутки і витрати, Валя повідомила Василеві, що його зарплата мінус аліменти — це копійки, і що в батьківщині він як попугай: багато галасу — а користі ніякої. Слово за словом, впливова пані впевнено запропонувала Васі звільнитися і зайнятися «корисною справою». Тобто її сім’єю.
Вася, за іронією долі, дуже швидко навчився змінювати крани, готувати, мити підлогу та робити хатню роботу. Своїх дітей не бачив, зате водив сина Валентини до школи, робив із ним домашні завдання, а за найменшу провину отримував від дружини по шиї. І не скаржився, а виконував. Усе, з чого сміявся у Тоні, раптом почав робити сам!
А Тоня, залишившись сама, зібрала собі докупи і не занепала духом. На роботі колега запропонувала підробіток: влаштуватися на другу зміну до косметологічного кабінету біля будинку.
— У тебе все вийде, Тоню. Освіта є, навичок вистачає. А всьому іншому навчимо.
Вона спробувала — почала робити уколи краси. Клієнтки залишалися задоволені. Давали чайові, поверталися, записувалися на місяці наперед. З медсестри Тоня перекваліфікувалася в косметолога і почала заробляти стільки, скільки Васі й не снилося.
Коли Вася зателефонувавши, Тоня була страшенно здивована.
— Тонь, у моєї дружини ювілей. Вона хоче, щоб ти прийшла. І з дітьми. Їй дуже важливо для іміджу. Прошу тобі, будь ласка, приходь… Якщо не прийдеш — вона мені голову відірве. Що хочеш – проси натомість! Подарок не треба, просто приходьте.
— Добре. Прийдемо, — погодилася Тоня. Їй було цікаво, як живе її колишній чоловік і що там за Валентина, яку він обожнював. Що в ній такого, чого не було у Тоні?
На ювілей Антоніна прийшла у гарному сукні, посвітліла, гарна. Валя навіть занепокоїлася: колишня виглядала краще за іменинницю. Діти теж були добре одягнені, із модними гаджетами. Валя влаштувала Васі прочуханку: мовляв, ти що, таємно від мене аліменти платиш? З чого, якщо ти звільнився? Крадеш мої гроші?!
Тоня чула, як Валентина звертається до чоловіка, як його зовсім не поважає. Натомість він похвалився, що їздив у відпустку на Мальдіви. Щоправда, лише раз… Іншого разу Валя з сином його не взяли — залишили як собаку, охороняти квартиру. На ювілеї Тоні стало зрозуміло, що чоловік програв, вибравши Валентину — владну жінку, яка в сім’ї була головною і вважала чоловіка нікчемним дармоїдом. Вася виглядав жалюгідно і смішно, хоча намагався здаватися важливішим, ніж був, і удати, що щасливий.
А потім, ближче до кінця вечора, він підійшов до колишньої дружини.
— Дякую, що прийшла. З мене відповідна послуга.
Тоня подивилася на нього і усміхнулася.
— Розлучайся з Валентиною.
– Що?! — Вася витріщив очі. — Це дуже велике прохання для тебе!
— Це не мені треба, Васю. Це тобі. Ти собі послугу зробиш, якщо підеш від неї. Але справа твоя. Ти ж завжди мріяв помінятися зі мною ролями. Тож тепер утриманець — це ти.
— Я, між іншим, щасливий! Не треба за мене вирішувати! — випалив Вася, почервонівши.
— Тоді живи радій. А якщо гроші на носки знадобляться — у мене кран на кухні протікає. Той самий. Можеш прийти підробити.
– Васю! Не стій столбом – неси мамі шубу! — гучно гаркнула Валя, і той аж здригнувся. У той момент колишній чоловік був схожий на щеня маленького собачки — тремтячого та переляканого. Тоня навіть озирнулася: чи не залишивши він калюжу після того, як побіг виконувати наказ дружини.
– Мам, ну ходімо? Нам ще валізі збирати! Ми ж у понеділок на Кубу летимо! — нетерпляче зиркнула за руку молодша донька, і Тоня пішла. Пішла з усмішкою на обличчі й передчуттям відпустки під пальмою. Відпустки, яку вона заробила — собі та своїм улюбленим дітям.
Колишнього чоловіка їй було щиро шкода. Але він сам вибрав таку життя. Своїм вибором зробив Тоню іншою — більш рішучою та успішною. Просто вчасно позбавивши її свого товариства.
І всі зажили щасливо. Всі, крім Васі, як би він не намагався переконати себе в іншому.