Світлана змахнула крихти зі столу. У грудях стало важко та холодно. Цілий рік вона відкладала частину своєї зарплати, брала підробітки у вихідні, не купувала собі навіть нове взуття. Мальдіви були її метою, єдиним шансом вирватися із сірої рутини.
Ігор сидів навпроти, гортаючи стрічку у телефоні, і навіть не підняв на жінку очей.
— Квитки я переоформив, — кинув він поміж справою, буденним тоном, ніби просив передати сіль. — Замість тебе летить мати.
Світлана поклала губку на край раковини. Рух вийшов повільним та дуже точним. Жодних сліз.
– Переоформив? — перепитала вона.
— Ну, так. Зайшов із твого планшета в пошту, там пароль збережено, і в особистому кабінеті поміняв пасажира, — Ігор нарешті зволив на неї подивитися. — Світло, включи логіку. Ти молода, здорова, ще поїдеш. А у мами тиск скаче, суглоби болять. Їй морське повітря зараз життєво необхідне.
— На путівку, яку я повністю сплатила зі своєї картки? – Уточнила вона, дивлячись йому прямо в очі.
– Знову ти про гроші! У нас сім’я чи бухгалтерія? — Ігор роздратовано відсунув незайманий кухоль. – Яка різниця, чия карта? Бюджет загальний. Моє місце залишається при мені, а твоє віддав матері. Це мій синовий обов’язок! Мама — це святе, час уже навчитися поважати старших.
У коридорі клацнув замок. Людмила Миколаївна, яка давно мала свій ключ, по-господарськи пройшла на кухню. Виглядала вона добре, ні найменшого сліду хворих суглобів.
— Ігорьок, синочок, купальник сів просто ідеально! – радісно заявила вона, а потім перевела погляд на Світлану. Губи жінки розтягнулися у знущальній посмішці. — Свєточко, ти вже не ображайся на нас. Молодим скрізь дорога, а людям похилого віку шана. Ти тут удома відпочинеш, виспиш спокійно. Заодно поливай мої фікуси, вони люблять воду. І за комуналку мою заплати до десятого числа, щоби пені не набігли.
Світлана подивилася на чоловіка. Той сидів із задоволеним виглядом переможця. І маму задовольнив, і на острови за чужий рахунок зібрався.
— Добре, Людмило Миколаївно, — коротко відповіла Світлана. – Обов’язково полю.
Вона не стала влаштовувати скандалу. Просто пішла до кімнати, взяла телефон та набрала номер свого туроператора. Ігор, вирішивши, що він найхитріший, забув одну важливу деталь. Головним замовником та платником за договором залишалася Світлана.
— Аліна, добрий день, — сказала Світлана в трубку. — Мені потрібно повністю анулювати тур на Мальдіви. Обидва квитки та готель.
— Світлано, ви певні? До вильоту тиждень. Штраф становитиме тридцять відсотків! Ви втратите величезну суму.
Світла заплющила очі. Триста тисяч карбованців. Сто тисяч полетять у трубу. Це були її безсонні ночі, її вихідні за ноутбуком, її стерте зимове взуття та відмови від зустрічей із подругами. Від втрати цих грошей до горла підкотила гірка, задушлива грудка. Було фізично, аж до нудоти шкода цю суму. Але залишитися в цьому шлюбі варто було б їй всього життя.
— Оформляйте, — твердо сказала вона, ковтаючи гіркоту. — Ці гроші — моя плата за вихід із рабства. Чекаю на ту ж карту. Чоловіка сповіщення не надсилайте.
Весь наступний тиждень Світлана жила, мовчки спостерігаючи за цим театром абсурду. Чоловік і свекруха метушилися по квартирі, збирали валізи. І тут розкрилося друге дно.
Сидячи на кухні, Світлана випадково почула, як Ігор хвалиться по телефону комусь із друзів:
— Так, братику, летимо по-королівськи! Я на себе взяв кредит, півмільйона. Забронював там індивідуальну яхту на три дні, мамі люксові спа-програми набрав, ресторани. Гуляємо! Світка наприкінці року премію отримає, з неї і закриємо цей кредит, куди вона подінеться. А в нас родина!
Світлана стояла в коридорі, міцно стискаючи телефон. Він не просто забрав її мрію. Він повісив на себе гігантський обов’язок, щоб пустити пилюку в очі, і збирався змусити її цей борг оплачувати.
Напередодні вильоту вона зібрала невелику дорожню сумку.
— Поїду до подруги на вихідні, за місто, — сказала вона чоловікові.
– Давай. Тільки ключі мамі не забудь завезти, — кивнув Ігор, уже загоряючи подумки на пляжі.
У суботу вранці по них приїхало таксі. Світлана дочекалася, поки зачиняться вхідні двері, зварила собі каву і відчинила вікно, впускаючи свіже повітря.
Дзвінок пролунав рівно за дві години до вильоту. Світла неквапливо прийняла виклик.
На задньому фоні стояло неймовірне гвалт. Людмила Миколаївна несамовито верещала на весь термінал Шереметьєво.
– Світла! Якого біса відбувається?! — голос Ігоря зривався на вереск. – Ми на стійці реєстрації! Тут натовп народу, всі на нас дивляться, а нам кажуть, що броню анульовано! Мама вже на стійку впадає, охорону викликають! Дзвони туроператору швидко, виправляй помилку!
Світлана зробила ковток кави.
— Жодної помилки немає, Ігорю. Я скасувала тур. Ще у понеділок. Штраф тридцять відсотків я сплатила. Знаєш, мені було дуже жаль цих грошей, я на них рік горбатилася. Але це ціна квитка на волю від вас обох.
У трубці повисла довга пауза, що переривається лише істеричними криками свекрухи на задньому плані: «Пустіть мене в літак! Я мати шановної людини! У мене купальник куплений!». Хтось із натовпу пасажирів голосно засміявся, порадивши жінці заспокоїтись.
— Ти що ти зробила? – прохрипів чоловік.
— скасувала свою путівку. Гроші вже повернулися на мій рахунок. І знаєш, що? Твій кредит на півмільйона за яхти та спа – це тепер виключно твоя проблема. Моя премія піде на мої потреби. А в нас роздільний бюджет, пам’ятаєш?
– Світлано! — обірвався голос свекрухи на гучному зв’язку. Зганьблена на весь аеропорт жінка задихалася від люті. – Нас охорона виводить! На нас люди з телефонами дивляться, знімають! Та як тобі не соромно! Ану швидко переведи мені гроші на карту, ми зараз самі нові квитки купимо!
— Людмило Миколаївно, — Світлана посміхнулася, оглядаючи порожню кухню. — Ви самі казали, що молодим скрізь дорога. Ось я вам її звільнила. До виходу з терміналу. А нові квитки вам Ігор придбає. Він же у нас здобувач.
— Та я з тобою розлучусь після цього! — заревів чоловік, перекриваючи гуркіт аеропорту.
– Чудова ідея, – легко погодилася Світлана. – Іпотечна квартира оформлена на мене до шлюбу, ділити нам нема чого. Твої кредити залишаться із тобою. Речі я зберу до пакетів. Приємної вам дороги додому пробками.
Вона скинула виклик і заблокувала обидва номери в ту саму секунду.
У квартирі стало напрочуд легко дихати. Жодних чужих вказівок, жодних претензій. Світлана зайшла у ванну. Над дзеркалом похмуро блимала стара лампочка, яку Ігор обіцяв поміняти ще півроку тому.
Вона дістала з шафки нову, впевненим рухом викрутила перегорілий і вставила свіжу. Ванна миттєво залилася яскравим, рівним світлом. Звідти на неї дивилася вільна жінка, яка більше не збиралася нікого обслуговувати та бути зручною. Попереду були тихі, спокійні вихідні у власній квартирі. І вони коштували будь-яких Мальдів.
Поділись з друзями…