Скоро у моєї свекрухи ювілей – 50 років. Цей день народження, звісно, особливий, тому і подарунок хотілося зробити відповідний. Ми з Дімою довго думали над тим, що подарувати мамі. Та все ніяк не могли визначитися. Тож я попросила чоловіка прямо запитати в Ольги Іванівни, що б вона хотіла.

Наступного ж дня свекруха подзвонила до мене.

– Таню, ви з Дімочкою можете купити мені нову пральну машинку. Стара зовсім вже барахлить, давно хотіла її замінити,.

Ольга Іванівна ніколи скромною не була, завжди говорила те, що думає. Але така відвертість навіть здивувала мене. Не скажу, що мені не сподобався варіант подарунку, звісно, річ потрібна. Та от вартість була непідйомною.

Я зараз у декретній відпустці, сиджу вдома з півторарічним сином Тимофієм. Чоловік працює юристом у державному бюро адвокатських послуг. Нещодавно купили новий холодильник, ще виплачуємо кредит. Тож фінансова ситуація недуже, а найголовніше, що свекруха знає про це.

Ціна хорошої пральної машинки майже 20 тисяч – це місячна зарплатня чоловіка. Ми точно не можемо собі дозволити такого подарунка.

– Давай купимо щось інше. – вмовляла я чоловіка.

– Але ж ти сама запропонувала запитати у мами. Треба купувати. – ніяково говорив Діма.

Я була категорично проти. Тож вирішила сама поговорити з Ольгою Іванівною.

– Може, ви ще подумаєте. Пралка – це трохи задорого. Ви ж знаєте як у нас з грошима.

– Не хочете не купляйте. Я вас не змушую. – образилася на мене свекруха.

Після цієї розмови ми декілька днів не розмовляли. Та й до Тимофійка вона не приходила, хоча до цього через день забігала побавитися.

Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

У день народження чоловік подзвонив привітав маму. Але запрошення в гості ми так і не дочекалися. Вже через тиждень свекруха зайшла до нас на обід, то я вирішила запитати, бо якось образливо було.

– Мамо, а чому ви не захотіли, щоб ми прийшли привітали вас?

– У мене подруги були, а я вже розказала, що ви маєте подарувати. Не хотіла вас соромити перед ними. – відверто зізналася свекруха.

Я, звісно, знала, що вона образилася на те, що ми не виконали її забаганку. Але навіть не запросити дітей у гості, це якось негарно і трохи дивно. Адже Ольга Іванівна поводить себе так, ніби нічого і не було. Може, це я щось не розумію?