Чоловік використав мене, а я залишилась біля розбитого корита.
З Богданом – це мій другий шлюб. До нього я була заміжня за Юрою.
Юра був чудовим чоловіком. Він мене оберігав. Хоч ми й жили в селі, та важкої роботи я не робила. Свекруха теж мене добре прийняла, стала мені другою мамою.
В шлюбі у нас народилось троє чудових дітей. Юра працював на будівництві, я – медсестрою в лікарні. Валентина Іванівна мені сильно допомагала з дітьми та господарством.
Все було добре. Я насолоджувалась щасливим сімейним життям. Поки одного дня Юра не загинув на будівництві. Для мене це було сильним ударом. Не знаю, як пережила ті часи.
Після гибелі чоловіка, я залишилась жити зі свекрухою. Найстарший син тоді ходив у 5 клас, середній тільки пішов у перший, а найменший – у садочок. Я завантажувала себе роботою, щоб не думати про Юру, та й дітей треба було піднімати.
Так пройшло 3 роки. В лікарні, де працювала познайомилась з чоловіком, він теж був розлучений, проте дітей не мав. Ми спілкувалися пів року, а тоді Богдан запропонував вийти за нього заміж та всиновити дітей.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Не будь же вони без тата жити – говорив Богдан.
Я погодилась. Від свекрухи переїхала до Богдана, він жив зі своїми батьками.
Весілля ми не робили, лише розписались.
За рік часу у нас народилась дитина. Богдан радів, що має донечку.
Мої сини часто їздили до своєї бабусі, моєї першої свекрухи.
Зараз нашій доньці 6 місяців і все ніби добре, але це лише мені так здавалось. Два дні тому у мене відкрились очі на Богдана, бо випадково почула розмову чоловіка з його мамою.
– Дивись, як ти все добре продумала – казав Богдан.
– Та й ти молодець, вчасно все зробив. Так ту дурепу навколо пальця обкрутив, що вона й не помітила – засміялась Ольга Петрівна.
Богдан теж сміявся, а тоді додав:
– Якби не її троє дітей, я б на неї і не глянув. А так, одружився й тепер багатодітній тато. На війну не заберуть.
В мене на очі накотились сльози. Я ж вірила, що Богдан мене любить, а виявилось – лише використовує.
Піти від нього я не можу, бо не працюю зараз. Жити немає де, хіба у Валентини Іванівни. Та й суд багато часу й коштів забере.
Не знаю, що робити. Чи показати Богдану, що я все знаю, чи й далі мовчати?
Порадьте, як вчинити?