Дитинство в мене було дуже важке. Мої батьки страшенно бідували і не могли навіть одну дитину утримувати. Я не мала одягу і постійно доношувала речі дітей маминих подруг. В школі я соромилась свого вигляду, адже інші дівчата мали значно кращий одяг. А винний в усьому був мій тато. Він зовсім не старався заробити. Звідусіль його виганяли, бо на роботу ходив лише, як настрій мав. Мама ж все на собі тягнула. І понад усе на світі я не хотіла бути схожою на неї. Саме тому мріяла зустріти справжнього чоловіка, котрий би став мені опорою та підтримкою. І лишень у 22 я познайомилась з таким. Андрію було 30 років. Солідний чоловік з гарною роботою та дорогою автівкою. А як залицявся, квіти дорогі дарував, подарунки вишукані. Ми мало не щовечора відвідували найкращі ресторани, а на відпочинок їздили на елітні курорти. Все було ідеально. Згодом ми побралися, весілля влаштували на 200 осіб в найкращому ресторані міста. Жили ми доволі добре, подорожували. Я на шиї у чоловіка не сиділа. Влаштувалась адміністратором в кафе. Заробляла не багато, та мені було цікаво. Це було радше для задоволення. Потім я завагітніла й пішла в декрет. З Андрієм я ніколи не потребувала грошей, як інші жінки в декретних відпустках. Спокійно купувала все, що треба. Та все змінилося чотири роки тому. Компанія, в якій працював Андрій, збанкрутіла. Це стало страшним ударом для коханого. В нього почалась депресія, та ще й пандемія додала. На щастя в нас були солідні заощадження. Я вирішила дати чоловікові час, аби прийшов до тями.
Дитинство в мене було дуже важке. Мої батьки страшенно бідували і не могли навіть одну дитину утримувати. Я не мала одягу і постійно доношувала речі дітей маминих подруг. В школі я соромилась свого вигляду, адже інші дівчата мали значно кращий…
Читати далі