– Оленко, прийми мої співчуття, – свекруха Галина Павлівна обняла мене і притиснула до себе. – Дякую, – відповіла я крізь сльози. Відхід матері став для мене справжнім ударом. Я ніколи не знала батька, він покинув сім’ю ще до того,…
Read MoreКатегорія: БЛОГИ
Світлано, ми не можемо тримати співробітника, який живе на лікарняних. Шукай іншу роботу. Сім років вона там пропрацювала. Сім років! Вона дивилася на сина. Сині повіки, прозора шкіра, худі пальці. Їй хотілося вити. Але в палаті була чужа жінка, і Світлана мовчала, тільки гладила Артема по голові. Валерія! Думка прийшла несподівано і видалася рятівною. Лєра – найкраща подруга, двадцять років знайомі. Разом інститут закінчили, разом ревли на кухні, коли їх кидали парубки. Лєра вийшла заміж за Ігоря, у якого була мережа магазинів. Якщо хтось і може допомогти, то тільки вона. Світлана натиснула виклик. Лєра взяла слухавку одразу, ніби чекала.
Світлана лежала в лікарні вісімнадцяту добу. Вона навчилася вимірювати час не годинами – вони текли однаково повільно вдень і вночі, – а по тріщині на стелі, яка за ці дні не подовжилась ні на міліметр. Артем закашлявся. Світлана зіскочила, схопила…
Read More
– Мамо, ми тут порадилися і вирішили… Ірина запнулася, кинувши швидкий погляд на брата. Славко, вічний лідер і вирішувач, підхопив з діловою легкістю: – Ми вирішили, що тобі пора переїжджати. Одній у трикімнатній важко, та й вік вже не той.
– Мамо, ми тут порадилися і вирішили… Ірина запнулася, кинувши швидкий погляд на брата. Славко, вічний лідер і вирішувач, підхопив з діловою легкістю: – Ми вирішили, що тобі пора переїжджати. Одній у трикімнатній важко, та й вік вже не той….
Read More
Три роки утримував її (40 років) із трьома дітьми — платив за все, а вони на Новий рік мене не запросили до сімейного столу. В цей момент я зрозумів ВСЕ… ким був для них… Коли мені виповнилося сорок п’ять, я познайомився з Наталею в додатку для знайомств. Їй було сорок, троє дітей — старшій чотирнадцять, середньому одинадцять, молодшій вісім. В анкеті вона чесно написала: “Не шукаю спонсора, але важлива готовність прийняти мою ситуацію”. Я подумав: ось вона, чесність. Ось воно, відсутність ігор. Мені сподобалося.
Коли мені виповнилося сорок п’ять, я познайомився з Наталею через додаток для знайомств. Їй було сорок років, троє дітей — старшій чотирнадцять, середньому одинадцять, молодшій вісім. В анкеті вона чесно написала: «Не шукаю спонсора, але важлива готовність прийняти мою ситуацію»….
Read More
– Одружився?! А чого благословення не просив? – Ми не вінчані. – Сину, то ж гріх! – Хто б казав про гріхи! Від кого дитину нагуляла, сама не знаєш, а нас соромиш?! ✍️ ☑ Мій син так хотів дізнатися, хто його рідний батько, що готовий був мене в порошок стерти заради інформації. Але я собі заприсяглася, що Андрій ніколи не дізнається правду – цю таємницю заберу з собою в могилу. Але на святкуванні свого 70-річчя вирішила зізнатися синові в тому, що накоїла в молодості. Після почутого всі дивилися на мене, як на ненормальну…
Я завжди була міською панянкою, навіть не думала, що колись проміняю мегаполіс на скромне село Залужани. От тільки іншого виходу у мене просто не було. Відколи я стала матір’ю для свого синочка Андрійка, світ перевернувся з ніг на голову. Односельці мене…
Read More
Тост моєї 75-річної бабусі на весіллі вразив всіх. Гості (навіть ведучий та музиканти) почали бабусі аплодувати! – Робіть все поки у вас є на це бажання. Витрачайте гроші на дурниці – не економте!!! Варто всім читачам запам’ятати її напутні слова! Візьміть собі це до уваги!
Нещодавно у мене було весілля. То, напевно, мрія кожної дівчини – красива пишна сукня, ресторан, фотограф, музиканти. Звісно, гості бажали щастя-здоров’я-всього найкращого. Але з того дня мені найбільше запам’ятався тост бабусі: – Ще зовсім недавно я б до стелі стрибала,…
Read More
17 років мого подружнього життя, свекруха всіляко намагалася нас посварити з чоловіком. Вона постійно телефонувала або приходила до нас, налаштовувала мого чоловіка проти мене, говорила, що я нагуляла дітей, що вони не його. Наші діти постійно чули від неї, що тато зовсім скоро кине нас, оскільки знайде молоду жінку. А сьогодні вона стала безпорадною і я повинна залишити роботу, щоб доглядати за нею? Як я взагалі зможу дивитися за нею, якщо щиро ненавиджу?
Протягом сімнадцяти років мого подружнього життя, свекруха всіляко намагалася нас посварити з чоловіком. Вона постійно телефонувала або приходила до нас, налаштовувала мого чоловіка проти мене, говорила, що я нагуляла дітей, що вони не його. Наші діти постійно чули від неї,…
Read More
Мамо, – Христина тихенько, долаючи страх, підійшла до матері, – я їсти хочу. Налий мені, будь ласка, супу. – Швидко у свою кімнату! – рявкнула Поліна, – тебе сьогодні покарано, спати лягаєш без вечері. Швидко! І не смій до ранку мені попадатися на очі! Христина у свої неповні сім років уже знала, що мамі вона не потрібна. Її мати ніколи не обіймала, не гралася з нею, не цілувала, дитині від мами часто діставалися тільки ляпаси й образи.
– Мамо, – Христина тихенько, долаючи страх, підійшла до матері, – я їсти хочу. Налий мені, будь ласка, супу. – Швидко у свою кімнату! – рявкнула Поліна, – тебе сьогодні покарано, спати лягаєш без вечері. Швидко! І не смій до…
Read More
Знаєш, мені здається, що ми з чоловіком уже й не так хочемо ту хату купувати, як його мама, — бідкається Ганна, не знаходячи собі місця. — Після останніх її вибриків… Може, нам і у звичайній двокімнатній добре буде… Ганна ділиться з подругою наболілим: вони з чоловіком мріють про власний будинок. Справжній, із садочком, квітниками, гойдалкою для малечі та затишною альтанкою, де пахне димком від мангала. Дім їм потрібен для себе, для родини, для майбутнього. А от іще одна господиня, якою вже бачить себе мама чоловіка, Олена Олександрівна, Ганні там категорично не потрібна. Навіть у гості — і то важко. Хоча зараз на її «набіги» невістка ще якось заплющує очі, але, Боже ж мій, як це важко.
— Знаєш, мені здається, що ми з чоловіком уже й не так хочемо ту хату купувати, як його мама, — бідкається Ганна, не знаходячи собі місця. — Після останніх її вибриків… Може, нам і у звичайній двокімнатній добре буде… Ганна…
Read More
Зінаїдо Павлівно, – Олена опустилася поруч на коліна, просто на кригу, – я лікар з поліклініки. Зараз я допоможу вам. Все буде добре. Баба Зіна глянула на неї й заплакала. – Доню, – прошепотіла вона, – дякую тобі, звичайно, але навіщо ти зі мною порпаєшся? Я ж чужа тобі… – Ви не чужа, – відповіла Олена і здивувалася тому, як легко їй це вдалося, – я вас знаю, я ж тут поряд живу. Крім того, я лікар. Вона викликала швидку допомогу та поїхала до травмпункту разом із бабою Зіною. Там вони просиділи довго. Бабуся все поривалася вибачитися за занепокоєння, за витрачений час, за те, що взагалі існує і заважає людям жити. Олена довезла її до будинку, допомогла піднятися на третій поверх і поклала на диван. Квартира у баби Зіни була крихітна і майже порожня. На підвіконні стояла герань. На стіні висіла вицвіла фотографія, на якій було зображено молоду жінку з дитиною на руках. – Це моя мама зі мною, – сказала баба Зіна, перехопивши її погляд. – Давно вже немає моєї матусі… Я сама залишилася.
Олена поверталася з нічної зміни, коли побачила біля сусіднього під’їзду бабу Зіну. Бабуся лежала на обмерзлих сходах біля під’їзду, незручно підгорнувши під себе руку, і дивилася в небо такими очима, ніби вже змирилася з тим, що небо – це останнє,…
Read More