Автобус виплюнув Вероніку Андріївну разом із хмарою сизого вихлопу на узбіччя розбитої гравійки і, надсадно заревівши мотором, поїхав назад за пагорб, залишивши її наодинці з тишею. Тиша була густа, як сметана. У місті такого не буває. Там тиша – це…
Read MoreКатегорія: БЛОГИ
Цьогоріч мама нас до себе на свята запросила. Вона дуже хотіла, аби ми приїхали, адже це був її перший Великдень вдома за багато років. Колись ненька поїхала до Італії саме заради мене. Допомогла мені вивчитися, дала гроші на весілля, ще й квартиру подарувала. Вона й досі нас підтримує. Час від часу сама гроші мені дає, адже знає, як не просто. Торік влітку ненька заговорила про повернення.
Цьогоріч мама нас до себе на свята запросила. Вона дуже хотіла, аби ми приїхали, адже це був її перший Великдень вдома за багато років. Колись ненька поїхала до Італії саме заради мене. Допомогла мені вивчитися, дала гроші на весілля, ще…
Read More
Я завжди пишалася тим, що мій батько моряк. Попри те, що його часто і довго не було вдома – батьківською увагою ми з братом не були обділені. Як тільки він повертався з рейсу – увесь свій час присвячував нам. Ми змалку знали, що таке похід в гори, сімейний пікнік, поїздка на море посеред навчального року. Приїзд тата асоціювався з початком неймовірних пригод. Всі дивувалися, як стосунки батьків залишаються такими ж теплими і ніжними, якщо між ними тисячі кілометрів. Мама сміялася і казала, що впевнена на всі 100%, що її Степан завжди повертатиметься до неї, куди б його не занесло бурхливими хвилями. Та цього разу все було зовсім інакше…
Я завжди пишалася тим, що мій батько моряк. Попри те, що його часто і довго не було вдома – батьківською увагою ми з братом не були обділені. Як тільки він повертався з рейсу – увесь свій час присвячував нам. Ми…
Read More
Не думала, що в 42 роки буду настільки самотньою. З чоловіком розлучена, виховала спільного сина практично наодинці, зараз йому вже 21 рік. Пішла від його батька після 3 років спільного життя, не витримала поганого ставлення до себе.
Не думала, що в 42 роки буду настільки самотньою. З чоловіком розлучена, виховала спільного сина практично наодинці, зараз йому вже 21 рік. Пішла від його батька після 3 років спільного життя, не витримала поганого ставлення до себе. Я завжди була…
Read More
Забери свого вбогого і більше не приходь», — сказалазранку о 8.25 мама, дивлячись на мого трирічного сина. А за рік я дізналася, чому…
Я перепитала. Слово честі, перепитала — бо в першу секунду здалося, що мені почулося. Мама стояла в дверях своєї двійки на текстильниках, у халаті з соняшниками, з кухарем у руці — вона якраз варила борщ, — і дивилася не на…
Read More
Ну що, Світланко, коли вже мама з тої Португалії повернеться? Так працює там, напевно, світу білого не бачить! Я вже забула, як твоя мама виглядає. Ти їй від мене привіт передавай і кажи, що я в гості чекаю, – щоразу каже мені сусідка баба Люба. Я то хитаю голову та обіцяю запрошення передати. Але мене так совість мучає за маму. Бо ніхто в селі не знає, що вона там на заробітках утнула. А якщо і хтось дізнається – то так буде соромно навіть з хати вийти. Мама відносно недавно поїхала в Португалію на заробітки, у 2021 році. Тоді завод у нашому селі закрили, звільнили всіх працівників без виплати зарплати. І мама тоді вирішила поїхати в Лісабон. Тим паче, що там працювала моя тітка Люда, мами старша сестра. Казала, щоб тато також їхав, але він був категорично проти. У мого батька невелика майстерня, виготовляє меблі та часто робить ремонт у селі. Тому мама відправилася сама і пощастило одразу знайти роботу – влаштувалася доглядальницею до одного пана на віллу. Ще й безкоштовно в нього живе. Ми з чоловіком живемо у сусідньому селі, то буквально річку перейти через міст. Тому я приходила до батька, готувала йому їсти, прибирала, інколи залишалася ночувати. Бо мій тато без мами, як без рук. Живуть разом 30 років у хаті, а він досі не знає де сіль та цукор.
– Ну що, Світланко, коли вже мама з тої Португалії повернеться? Так працює там, напевно, світу білого не бачить! Я вже забула, як твоя мама виглядає. Ти їй від мене привіт передавай і кажи, що я в гості чекаю, –…
Read More
Мій чоловік помер раптово, коли мені було 57 років. Це було важко пережити і я не думала, що ще колись когось матиму. Та минуло кілька років і донька мені сказала: – Мамо, важко тобі самій буде. Ти молода і гарна жінка. Знайди собі когось? – Ти що, та кому я потрібна! – А ти не думай про це, просто спілкуйся з чоловіками. Вона тоді купила мені путівку в Трускавець. Я поїхала і там познайомилась з Михайлом, котрий теж був вдівцем. Ми почали спілкуватися, багато гуляли разом. А тоді домовились зустрітися вже вдома. Виявилось, що ми мало не сусіди, на одній вулиці жили. Безперечно, це була доля. Довго ми зустрічалися, перш ніж я наважилась переїхати до нього. Та донька моя після початку війни до Польщі подалась. Самій було страшно і важко. Тож свою квартиру я здала в оренду і стала жити з Михайлом. Ми навіть розписалися офіційно.
Мій чоловік помер раптово, коли мені було 57 років. Це було важко пережити і я не думала, що ще колись когось матиму. Та минуло кілька років і донька мені сказала: – Мамо, важко тобі самій буде. Ти молода і гарна…
Read More
Взагалі не вкладається в голові, як я потрапила в таку ситуацію. Завжди була зразковою дівчинкою, школу з медаллю закінчила. Самотужки на економічний вступила. Планувала кар’єру будувати. Ще на третьому курсі я перевелась на заочне і почала працювати, влаштувалась у велику компанію. Вже під час першої співбесіди я звернула увагу на Олександра Петровича, генерального директора нашої компанії. Як в доволі молодому віці він досяг такого успіху. Йому було всього 42 роки. Не буду приховувати, він відразу мені сподобався. І хоча я знала, що мій керівник одружений і має дітей, вирішила, що він має бути мій. Саме про такого я завжди мріяла. Сильного й успішного. Серед моїх однолітків таких нема. Коли я розповідала подругам про Олександра, вони переконували мене залишити цей намір. – Він пограється і покине тебе! Впевнена, таких в нього повно. – Ну, побачимо-побачимо. Спокусити Сашка стало моєю нав’язливою ідеєю. І це не було важко. Всього через місяць він запросив мене на побачення і мало не відразу між нами спалахнула пристрасть. Рік ми приховували стосунки. Коханий дарував мені дорогі прикраси, техніку та обіцяв покинути дружину. Та час минав, а цього не ставалось.
Взагалі не вкладається в голові, як я потрапила в таку ситуацію. Завжди була зразковою дівчинкою, школу з медаллю закінчила. Самотужки на економічний вступила. Планувала кар’єру будувати. Ще на третьому курсі я перевелась на заочне і почала працювати, влаштувалась у велику…
Read More
Я вийшла заміж у 2010 році, мені було 21 рік. Якраз закінчила 4 курс та шукала роботу. І знайшлося оголошення про пошуки офіс-менеджера в одну будівельну компанію. Ну і так я зустріла свого коханого Олега – мій директор. Одразу закохався у мене, як тільки я прийшла на співбесіду. Пригощав постійно кавою, підвозив додому, дарував квіти. Однак, між нами була така “невеличка” різниця – 15 років. Чесно, мені ця різниця взагалі не була відчутна.
Я вийшла заміж у 2010 році, мені було 21 рік. Якраз закінчила 4 курс та шукала роботу. І знайшлося оголошення про пошуки офіс-менеджера в одну будівельну компанію. Ну і так я зустріла свого коханого Олега – мій директор. Одразу закохався…
Read More
В свої 60 я часто згадую щасливе і безхмарне минуле, в якому я ніколи не почувала себе такою самотньою, як зараз. Коли мені було 22 роки, я познайомилася з Сашком. Він одразу зачарував мене своєю галантністю, блакитними очима, безглуздими, але дуже смішними жартами, і тим поглядом, яким на мене більше ніхто й ніколи не поглянув…
В свої 60 я часто згадую щасливе і безхмарне минуле, в якому я ніколи не почувала себе такою самотньою, як зараз. Коли мені було 22 роки, я познайомилася з Сашком. Він одразу зачарував мене своєю галантністю, блакитними очима, безглуздими, але…
Read More