Страшно, коли людина на старість років лишається сама, нікому не потрібна. Так сталося з моєю сусідкою. Надія дуже хороша жінка. Все життя важко працювала по заробітках то в Польщі, то в Італії. Хотіла все дітям допомогти, щоб їм жилось легше…
Read MoreКатегорія: БЛОГИ
Онуці 4 роки і вона дає мені образливі клички. А синові та невістці від цього тільки смішно! . . Тиждень тому я приходжу – а до мене в обійми вже не біжить, а летить Владка. Знаєте, таке її звертання мене дуже образило. – Владуня, я бабуся. Ну як я тебе вчила? Бабуся, бабуня, буся. – Ні. А невістка стояла на кухні та під носа собі хіхікала єхидно.
У мене є онуця Влада, їй 4 рочки. Дівчинка не ходить у садочок, адже має вади серденька. Для невістки Аліни то була складна вагітність, лікарі постійно залякували, що вона не зможе виносити здорову дитинку, що будуть дуже складні пологи. До того…
Read More
– Подумай добре, твій друг – чужа людина, а брат і племінники – найрідніші! Маєш про них подбати! Майже 20 років я працювала в Німеччині. Три квартири у Франківську купила. Хотіла в одній жити, а дві здавати, аби спокій на старості мати. Та рідним мої плани не сподобалось…
Я поїхала до Німеччини ще двадцять років тому з чоловіком. Та так життя склалося, що там ми розлучилися. Згодом він побрався з німкенею. Я ж мала хлопців, та нічого серйозного. Просто жила й багато працювала. Гроші вирішила вкладати в нерухомість….
Read More
– Ми дітей в школу даємо не для того, щоб вони хворіли! Дирекція має дбати про своїх учнів! – Лишень початок квітня, надворі холодно, а в школі опалення вимикають. Діти повернулись з канікул в страшенно холодне приміщення. Та коли я висловила своє обурення – мене ще й винною зробили.
Я розумію, що в країні криза і зараз економлять на всьому. Але є речі, економити на яких не слід. Наприклад, здоров’я дітей. Та вочевидь про це зараз забули. Те, що сталося днями мене неабияк засмутило. Як ми всі пам’ятаємо щороку…
Read More
Допоможи, ми ж не чужі люди. У нас і на дітей грошей нема! – братова дружина плакала в трубку, благала. Згодом ще й листа написала. І я б погодилась, якби кілька років тому вони зі мною не вчинили так підступно.
Шість років тому я пережила найбільший стрес у своєму житті. Після розлучення я разом з донькою переїхала до моєї мами. Це було доречно, адже ненька якраз почала хворіти. Я доглядала її шість років, а згодом рідної не стало. Брат Олег…
Read More
– Як ви посміли його запросити на новосілля? – кричала свекруха, коли побачила гостя на порозі квартири. Від люті вона аж почервоніла, наче рак. Не думала, що наше свято закінчиться таким конфліктом через одного чоловіка.
Коля з Оленою дуже довго відкладали на власне житло. До того жили у невеличкій однокімнатній квартирі, яку купили після весілля. Ну на що грошей вистачило – те і брали, як то кажуть. Але коли народився третій син Павлик, то зрозуміли,…
Read More
Дякую тобі, синочку, за все!— Щоправда, — я, хотіла для тебе невістку симпатичнішу й більш.. Ну та годі…— Та, що є, теж зійде! Зала завмерла. Андрій зблід. Я встала. Повільно, не поспішаючи.— Можна мені теж сказати тост? .. — Олено, сонечко, ти не могла б мені допомогти? — Галина Петрівна дзвонила завжди в найбільш невідповідний момент, ніби відчувала, коли я щойно присіла після роботи. — У мене тут комуналка прийшла, а пенсії до кінця місяця не вистачить. Ти ж знаєш, як зараз усе дорого…
Усе почалося з дрібниць. Зовсім непомітно, якось по-родинному. — Олено, сонечко, ти не могла б мені допомогти? — Галина Петрівна дзвонила завжди в найбільш невідповідний момент, ніби відчувала, коли я щойно присіла після роботи. — У мене тут комуналка прийшла,…
Read More
” Дверцята машини відчинилися, і звідти виштовхнули собаку. Не вивели, не відпустили, – саме виштовхнули груб0, різко, наче мішок зі сміттям Марія Іванівна стояла біля хвіртки з відром картопляного очищення для курей, коли побачила чорну «Тойоту».
Двері машини відчинилися, і звідти виштовхнули собаку. Не вивели, не відпустили, – саме виштовхнули – грубо, різко, наче мішок зі сміттям Марія Іванівна стояла біля хвіртки з відром картопляного очищення для курей, коли побачила чорну «Тойоту». Машина зупинилася прямо посеред…
Read More
—Знову олів’є?! Саморобні салатики…— Ну звісно, «провінційна кухня» Я зробила ковток… може, вже досить? — І я, як мати Діми, зобов’язана відкрити йому очі! Синочку.. Подивись на неї Мій тридцятий день народження. Квартира прикрашена повітряними кулями, стіл ломиться від домашніх салатів. Діма з самого ранку чаклував над тортом — вийшло криво, але щиро.
— Кохана, познайомся, це моя мама, — Діма взяв мене за руку, і я відчула легке тремтіння його пальців. Жінка в бежевому костюмі оглянула мене з ніг до голови, як сканер в аеропорту. Усілася посмішка, але очі залишилися холодними. —…
Read More
– Алло, Вітя… – Приїжджай швидше. Тата не стало… – Мамо, я зараз зайнятий – Подзвони Світлані. – Синку, тата не стало! – ахнула Надія Петрівна.– Мамо, справді, подзвони Світлані. Вона краще з усім впорається. А я як тільки звільнюся, то зразу підʼїду… Син поклав слухавку. У Надії Петрівни не стало чоловіка Сергія. Жінка взяла телефон і набрала номер сина Віктора. – Алло, Вітя… – тихо сказала вона в слухавку. – Приїжджай швидше. Тата не стало… – Мамо, я зараз зайнятий, у мене справи! – раптом сказав син. – Подзвони Світлані. – Синку, тата не стало! – ахнула Надія Петрівна. – Невже ти не можеш відмовитися від роботи? – Не вигадуй! – роздратовано сказав син. – Я вчора з ним розмовляв. Мамо, справді, подзвони Світлані. Вона краще з усім впорається. А я як тільки звільнюся, то зразу підʼїду… Син поклав слухавку. Надія Петрівна не вірила своїм вухам Надія Петрівна більше години кликала свого чоловіка Сергія. В глибині душі вона розуміла, що трапилося щось погане, але серце все продовжувало сподіватися, що Бог все-таки змилостивиться над нею і її Сергійко проживе ще довге життя… Вона вже кілька років була дуже слаба. І всі ці роки жінка день і ніч благала Бога тільки про одне, щоб вона пішла раніше за нього. А якщо ні, то їй довелося б проживати залишок своїх днів у якомусь будинку для літніх людей. Надія Петрівна ще кілька разів покликала чоловіка на ім’я, але він так і спав, відвернувшись обличчям до стіни. Її серце стрепнеулося. Їй було важко усвідомлювати, що її Сергійка, з яким вона прожила душа в душу не один десяток років, більше немає. Хто тепер піклуватиметься про неї? Хто її годуватиме? Хто купатиме її? Діти нізащо в світі не захочуть взяти на себе такий тягар. Вони й раніше не дуже прагнули допомагати їм, а вже тепер і поготів. Скільки разів вони вмовляли батька віддати Надію Петрівну в пансіонат, мовляв, так їй буде легше, а квартиру їхню чотирикімнатну продати і купити меншу. Та Сергій Іванович все відмовлявся. Не міг він зрадити кохану жінку, з якою прожив п’ятдесят років у любові й радості, і яка подарувала йому трьох дітей. Йому навіть довелося записатися на курси масажу, щоб самому робити процедури дружині. Він навчився готувати, купив пральну машинку, змайстрував за своїми кресленнями крісло, завдяки якому міг переміщати свою дружину з кімнати у ванну. Ванну він теж переробив, прибравши власне саму ванну, що стала зайвою, і збудувавши замість неї душ. Здавалося, чоловік прагнув зробити все можливе, щоб полегшити життя дружини. Уся кімната була в живих рослинах, які радували око цілий рік. А коли ставало тепло, Сергій Іванович вивозив дружину на лоджію і вони вдвох з висоти сьомого поверху милувалися містом. …Спогади зникли після того, як Надія Петрівна почула дзвінок у двері. – Хто це міг бути? – подумала жінка. Вона не могла відчинити двері, а тим часом наближався час обіду. Якось дотягнувшись до телефону, жінка набрала номер телефону сина. – Алло, Вітя… – тихо сказала вона в слухавку. – Приїжджай швидше. Здається, тата більше немає… – Мамо, я зараз зайнятий, у мене багато справ! – сказав син. – Подзвони Світлані. – Синку, тата не стало! – ахнула Надія Петрівна. – Невже ти не можеш відмовитися від роботи? – Не вигадуй! – роздратовано сказав син. – Може, він ще спить? Я вчора з ним розмовляв, він ні на що не скаржився. – Він ніколи до такої години не спить. Я знаю, щось трапилося. Я гукаю-гукаю, а він не озивається. Синку, приїжджай. Мені теж треба допомога. – Мамо, справді, подзвони Світлані, вона краще за мене з усім впорається, а я як звільнюся, під’їду… Надія Петрівна не вірила своїм вухам. Віктор поклав слухавку і як ні в чому не бувало продовжив працювати. Ні, він любив батька, і матір теж любив, тільки його любов виражалася в парі тисячах, які він щомісяця перераховував батькові на картку, й іноді замовляв продукти, які доставляв кур’єр. А сам він уже кілька місяців не був у батьківському будинку. І справа не в тому, що в нього не було на це часу, просто він дуже боявся старості. А запаху ліків в будинку батьків він не витримував. Скільки разів він просив батька відвезти матір у пансіонат? Але ні, він його не тільки не послухав, він навіть заборонив йому думати про це. І ось тепер, коли батька не стало, треба тепер їм щось вирішувати з матір’ю. Світлана точно не візьме матір до себе. У неї чоловік бізнесмен, удома часто бувають гості, а вона сама не вилазить із салонів, щоб відповідати статусу чоловіка. Він теж не може взяти матір до себе. Людочка йому виказуватиме щодня. Вона й так свариться, коли дізналася, що він щомісяця гроші перераховував батькові. Маринка та в Америці живе, вона навіть на поминки навряд чи зможе приїхати, а матір і поготів не захоче забрати до себе… …Надія Петрівна не стала зволікати. Вона набрала номер телефону дочки, і крізь сльози, почала благати її терміново приїхати. – Світлано, доню, приїжджай! Тата не стало! Вітя не може, я йому вже дзвонила! Мені лячно, дочко, приїдь швидше! – Ну, куди я зараз приїду? – здивувалася та. – Я на манікюрі, а потім мені потрібно ще укладання зробити… До нас сьогодні дуже важливі гості приїхати повинні, тож я не можу. Ти до завтра потерпіти зможеш? – Світлано, та мені хоча б переодягнутися. Та й із татом треба щось вирішувати. – Я зараз Віті зателефоную, нехай сам цим займається, я зможу лише завтра. У нас сьогодні важливий прийом. Бувай. Проте Віктор телефон від сестри не піднімав, бо чудово розумів, про що буде йти мова, а через…
Надія Петрівна більше години кликала свого чоловіка Сергія. В глибині душі вона розуміла, що трапилося щось погане, але серце все продовжувало сподіватися, що Бог все-таки змилостивиться над нею і її Сергійко проживе ще довге життя… Вона вже кілька років була…
Read More