Ніч. Завірюха. Глуха околиця міста. На порожню заправку в’їжджає таксі. Втомлений водій відчиняє бензобак, повертається, щоб взяти заправляльний шланг, і раптово відчуває, як хтось плескає його по спині. Він злякано здригається, повільно обертається і бачить, що в нього за спиною…
Read MoreКатегорія: БЛОГИ
-Все, я від тебе йду! – тільки-но зайшовши в квартиру, сказав Сергій дружині і поліз у шафу по валізу. – Йду назавжди. -Слава Богу, – несподівано для чоловіка сказала Олена. -Навіть так? – Сергій на мить зупинився, а потім поспішно став заповнювати валізу своїми речами. – Значить, я все правильно роблю. -Правильно, – підтвердила дружина. – Давно треба було. -Що – давно? – Сергій знову мигцем глянув на Олену, при цьому швидко складаючи сорочки у валізу. – Давно треба було піти від тебе, чи давно здогадатися, що ти мене не любиш?
-Все, я від тебе йду! – тільки-но зайшовши в квартиру, сказав Сергій дружині і поліз у шафу по валізу. – Йду назавжди. -Слава Богу, – несподівано для чоловіка сказала Олена. -Навіть так? – Сергій на мить зупинився, а потім поспішно…
Read More
— Господи, та у нас своїх троє! Настя важко сіла на диван. Схопилася за голову. Федір похмуро, з-під лоба подивився на неї. — То що мені тепер робити? У дитячий будинок її відвезти? Василь мені все ж таки братом був… — Братом! Ти коли востаннє бачив цього свого брата? Років десять тому? Він і з’являвся до тебе тільки коли щось було потрібно… Настя вже трохи зменшила тон, і Федір всередині себе перевів дух. Не хотілося через силу все робити… Лаятися. Та й розумів він, що турбота про Софію ляже саме на плечі дружини. А так…
— Господи, та у нас своїх троє! Настя важко сіла на диван. Схопилася за голову. Федір похмуро, з-під лоба подивився на неї. — То що мені тепер робити? У дитячий будинок її відвезти? Василь мені все ж таки братом був……
Read More
Дорослішати довелося рано — у дванадцять років, шість місяців і три дні. Не в той день, коли мама пішла у засвіти, а раніше… Її поклали в лікарню, і батько сказав, що Яна тепер за старшу. Що вона повинна відвести братів у дитячий садок, забрати їх, приготувати обід і взагалі робити те, чим зазвичай займалася мама.
Дорослішати довелося рано — у дванадцять років, шість місяців і три дні. Не в той день, коли мама пішла у засвіти, а раніше… Її поклали в лікарню, і батько сказав, що Яна тепер за старшу. Що вона повинна відвести братів…
Read More
Відкривши холодильник, вона здивувалася-там лежали недоїдені страви, мабуть, після вчорашньої вечері. І ці страви були приготовлені не на швидку руку. Отже, той, хто їх готував, мав достатньо часу, і він нікуди не поспішав. Тут же стояла пляшка ігристого. Прочитавши назву, Ліда здивовано підняла брови. Ого! Ігристе було не з дешевих. У сушарці для посуду два чисті келихи.
Зачинивши двері на ключ, Ліда почепила плащ у коридорі на вішалку і зняла взуття. -Нарешті я вдома! – вимовила вона вголос і дістала з шафки свої пухнасті капці. – Ух! Яке щастя опинитися у зручному м’якому взутті після туфель на…
Read More
Микола почув гуркіт, вибіг із кухні з кухлем в руках і завмер. Дружина лежала на підлозі, очі розплющені, але дивний погляд, ніби не бачить його. – Галю! Галю, ти чого? Вона спробувала щось сказати, але замість слів вийшов невиразний стогін. Микола кидався по квартирі, схопив телефон, набрав швидку. Руки тремтіли так, що ледве зміг натиснути кнопки.
Сорок років Галина прожила з Миколою і здавалося, що вони з ним одне ціле. Вранці він вимагав омлет, увечері бурчав на телевізор, а вона мовчки подавала то капці, то пульт, пігулку від тиску. Їхні діти давно роз’їхалися в міста, дзвонили…
Read More
Ми з чоловіком живемо разом лише місяць, але я вже хочу роз лучитися з ним та переїхати назад до мами. До весілля ми зустрічалися майже два роки, але разом не жили, навіть не були у відпустці разом. Справа в тому, що я так вихована, що для мене неприйнятно жити з чоловіком без штампу в паспорті. Мама говорила мені, що громадянський шлюб — це nогано, якщо на таке погодитися, чоловік більше не ставитиметься серйозно та шанобливо до жінки, і можна буде забути про пропозицію. А для чого вам люди ,ви тікайте віднього ,ще й бистренько а він хай трошки підросте…
Ми з чоловіком живемо разом лише місяць, але я вже хочу роз лучитися з ним та переїхати назад до мами. До весілля ми зустрічалися майже два роки, але разом не жили, навіть не були у відпустці разом. Справа в тому,…
Read More
Лив сильний дощ. Арсеній їхав трасою до матері. Вона відчула себе бай дуже і попросила сина приїхати. На трасі машин було мало, Арсен зупинив машину на узбіччі, йому хотілося спати. Чоловіка розбудив стукіт у вікно. Він побачив жінку, вона вся трем тіла. -Ви можете мене до Заріччя довести? — трем тячи спитала вона. -Звичайно, сідайте. -Я Вам всі сидіння намо чу. — розrублено сказала супутниця. Арсен сказав, що з сидінням нічого не станеться. Жінка була гарна, на ній була легка літня сукня. Через дощ сукня прилипла до тіла жінки. Вони їхали мовчки, доки Арсеній не наважився поставити свої запитання.
Лив сильний дощ. Арсеній їхав трасою до матері. Вона відчула себе бай дуже і попросила сина приїхати. На трасі машин було мало, Арсен зупинив машину на узбіччі, йому хотілося спати. Чоловіка розбудив стукіт у вікно. Він побачив жінку, вона вся…
Read More
Я в Іспанії працюю вже добрих 15 років. Ну ви ж розумієте, чого всі жіночки так рвуться закордон? Там зарплати високі. Мені ще й пощастило потрапити у родину хороших сеньйорів. Вони дуже добре до мене відносилися, давали легку роботу. Та і чесно, я вже так звикла до них, мову на відмінно вивчила. І щоліта давали мені відпустку, аби я поїхала до рідних у Чернівці. Побуду тут місяць чи більше, онуків та діток побачу…
Я в Іспанії працюю вже добрих 15 років. Ну ви ж розумієте, чого всі жіночки так рвуться закордон? Там зарплати високі. Мені ще й пощастило потрапити у родину хороших сеньйорів. Вони дуже добре до мене відносилися, давали легку роботу. Та…
Read More
Літній чоловік сидів у залі очікування і ледь чутно шепотів: – Він прийде, він обов’язково повернеться… Люди снували, хто куди й не звертали уваги на дивного старого. Небайдужі люди, які більш-менш знали його ситуацію, підходили ближче, давали йому в руки гроші, їжу, хтось навіть приніс теплий плед, але на цьому люди з відчуттям виконаного обов’язку йшли кожен у своїх справах. Нікому й на думку не спадало, наскільки важко було цій людині сидіти і чекати, чекати на своїх близьких, або… Кінця…
Літній чоловік сидів у залі очікування і ледь чутно шепотів: – Він прийде, він обов’язково повернеться… Люди снували, хто куди й не звертали уваги на дивного старого. Небайдужі люди, які більш-менш знали його ситуацію, підходили ближче, давали йому в руки…
Read More