– Ноги її в моїй хаті не буде! – Крикнула Наталя Ігорівна в обличчя сина. – І дитину її я ніколи не визнаю, навіть, якщо ти її хоч тричі всиновиш! – Мамо, ти несправедлива! Ти Лєру зовсім не знаєш! –…
Read MoreКатегорія: БЛОГИ
— Одразу четверо?! — вигукнув Петро, жбурнув шапку в куток. Аня застигла, тримаючи двох немовлят. У плетених кошиках, що стояли біля стіни, заворушились ще двоє. — Я хотіла написати… Але не було зв’язку… Я й сама досі не можу повірити, — її голос тремтів, як листя на вітрі. — Але це наші діти, Петре… Він дивився на неї, мов на сторонню. Щойно повернувся з шестимісячної вахти — й одразу таке. Четверо. Одразу.
— Одразу четверо?! — вигукнув Петро, жбурнув шапку в куток. Аня застигла, тримаючи двох немовлят. У плетених кошиках, що стояли біля стіни, заворушились ще двоє. — Я хотіла написати… Але не було зв’язку… Я й сама досі не можу повірити,…
Read More
Катя була на три роки молодша за Мішу. Вона була розлучена, виховувала одна дочку. І Михайлу здавалося, що він просто зобов’язаний допомагати сестрі.
— На Новий рік так багато грошей пішло! Як же невчасно зламався холодильник! А новий так дорого коштує… Може, ти зможеш мені його купити? А я, як тільки вийде, відразу поверну тобі гроші. Ну, будь ласка, Міша… Михайло зітхнув. Він…
Read More
— Забери її від мене! — з неприязню вигукнув Костя, відсуваючи жіночу сумочку, ніби це щось неприємне. — Я не буду стояти на очах у всіх з жіночою сумкою. Це не чоловіча поведінка!
— А грошей немає, — знизав плечима Костянтин. — Як це немає? — злякалася дружина. — Ти ж тільки вчора говорив… — Ну говорив і що? Що такого? Лері захотілося нові сережки, і я купив їй їх… …— Потримай сумку,…
Read More
— Що, синочку? — запитала Надійка, ніби сподіваючись, що він ось-ось відгукнеться. Та Миколка лише дивився на неї сумними оченятами. Взяла його на руки. Він притулився до неї, обійняв своїми тендітними ручками, що ледь слухалися. Спробував розтулити ротика, силкуючись щось сказати, але вона знала – не скаже. Почала ходити з ним на руках по кімнаті. Глянула у вікно: — Марійко, незабаром бабуся приїде, інша, вона далеко живе.
— Що, синочку? — запитала Надійка, ніби сподіваючись, що він ось-ось відгукнеться. Та Миколка лише дивився на неї сумними оченятами. Взяла його на руки. Він притулився до неї, обійняв своїми тендітними ручками, що ледь слухалися. Спробував розтулити ротика, силкуючись щось…
Read More
— Доню, величезне дякую, що запросили нас! Ми з татом, Вадимом та рештою вже зібралися. Будемо у вас до обіду завтра! Це ж буде такий чудовий, справжній Новий Рік у вашому новому великому домі!
— Доню, величезне дякую, що запросили нас! Ми з татом, Вадимом та рештою вже зібралися. Будемо у вас до обіду завтра! Це ж буде такий чудовий, справжній Новий Рік у вашому новому великому домі! Тетяна перечитала повідомлення від свекрухи вчетверте….
Read More
— Ярино, ну ти ж не економитимеш? Це ж ювілей, шістдесят років для мами — значна дата! — Галина, не дивлячись на цінник, опустила у візок третю банку червоної ікри. Це була та, преміальна, де ікринки світяться, як бурштинові намистини, а ціна кусається навіть для київського бюджету.
— Ярино, ну ти ж не економитимеш? Це ж ювілей, шістдесят років для мами — значна дата! — Галина, не дивлячись на цінник, опустила у візок третю банку червоної ікри. Це була та, преміальна, де ікринки світяться, як бурштинові намистини,…
Read More
Мені й досі важко згадувати той момент без здивування. Наче вчора було: я стояла в коридорі, тримаючи в руках його валізу з речами, а мій колишній чоловік — Роман — сказав фразу, яка буквально відібрала мені дар мови: — У всьому винна твоя мама.
Мені й досі важко згадувати той момент без здивування. Наче вчора було: я стояла в коридорі, тримаючи в руках його валізу з речами, а мій колишній чоловік — Роман — сказав фразу, яка буквально відібрала мені дар мови: — У…
Read More
Ти мені як сестра, не раз говорила Марина своїй найкращій подрузі. Ця фраза дзвеніла у вухах Лілі, ніби пісня з минулого, коли вона вперше за двадцять років ступила на залізничний перон рідного села. Села, яке пахло мокрим чорноземом, свіжоскошеною травою і, найголовніше, — дитинством.
Ти мені як сестра, не раз говорила Марина своїй найкращій подрузі. Ця фраза дзвеніла у вухах Лілі, ніби пісня з минулого, коли вона вперше за двадцять років ступила на залізничний перон рідного села. Села, яке пахло мокрим чорноземом, свіжоскошеною травою…
Read More
— Мариночко, даруй, але я приїхати ніяк не зможу. Ну, от так сталося. Зранку, коли вітала тебе, все було добре, а зараз Катерина зателефонувала, — Віра Федорівна пояснюється з донькою. Вона знає: Марина очікувано образиться, наговорить знову неприємних слів, але як Вірі Федорівні вчинити інакше?
Я сиділа на кухні, коли мій чоловік, Максим, увійшов із напруженим обличчям. Було зрозуміло: він щойно говорив зі своєю матір’ю, Світланою Григорівною. — Мама знову, — тихо сказав він, опускаючись на стілець. — Вона вимагає, щоб ми зробили перевірку. Я…
Read More