Категорія: БЛОГИ
Категорії БЛОГИ

Все відбулося якось буденно. Без сліз, вмовлянь і нервів. Батько присів переді мною, чотирирічним, незграбно обійняв і непевно поцілував у щоку. – Прощавай, сину… Підхопив свою легку коричневу валізу зі шкірозамінника, ще раз уважно подивився на маму і пішов. Тільки після того, як зачинилися двері, вона опустилася на кухонний табурет і сховала обличчя в долонях. – Ось і все…

Все відбулося якось буденно. Без сліз, вмовлянь і нервів. Батько присів переді мною, чотирирічним, незграбно обійняв і непевно поцілував у щоку. – Прощавай, сину… Підхопив свою легку коричневу валізу зі шкірозамінника, ще раз уважно подивився на маму і пішов. Тільки…

Читати далі
Категорії БЛОГИ

– Ви знаєте, скільки коштує мій манікюр! І якщо ваш синок не в змозі найняти домробітницю, нехай сам все по дому робить! – прицмокнула на свекруху Злата. – Я ні до чого не доторкнуся! – Кирило ж працює з ранку до вечора, – важке зітхання зірвалося з губ жінки. – Працює… Не смішіть мене! – Злата залилася неприродним сміхом. – Що ви називаєте роботою? Він навіть частину моїх потреб не може задовольнити! Нікчемність! Варто тільки шепнути татові, як ваш Кирило з тріском вилетить з роботи. Нехай сьогодні мене не чекає. – Злата голосно грюкнула дверима. Єлизавета Петрівна зітхнула і взялася за прибирання. З тих пір, як син одружився із Златою, вона часто заглядала до них у дім, щоб навести порядок і приготувати обід.

– Ви знаєте, скільки коштує мій манікюр! І якщо ваш синок не в змозі найняти домробітницю, нехай сам все по дому робить! – прицмокнула на свекруху Злата. – Я ні до чого не доторкнуся! – Кирило ж працює з ранку…

Читати далі
Категорії БЛОГИ

– А мене мій із піснями проводжав, — усміхнулася Катя. – Відчуваю, відвезе дітей до матері, а сам влаштує свято! Ну, нічого, потім відпрацює! Може, і твій у відрив пішов? – Судячи з останнього голосового повідомлення, вже на повний зріст, – Юля підібгала губи. – Знає ж, паразит, що в мене операція! І яка знає! Ось, підтримати б! А він вже із друзями на склянці!

– Ну що, гості дорогі? Наїлися? Напилися? Догодила я вам? – Запитувала Юля, ставши на чолі великого столу. – Так, сестричка, — сказав Борис, — ти, як завжди, на висоті! – Згодна на всі сто! – Підтримала брата Наталя. –…

Читати далі
Категорії БЛОГИ

Юля прибирала в квартирі, коли задзвенів її телефон. Номер був незнайомий. – Алло, Юля? – почула вона чоловічий голос. – Так, це я, – здивовано відповіла жінка. – Не впізнала? – жалібно запитав чоловік. – Це ж я, твій Петро… – Який ще Петро? – не зрозуміла Юля. – Ну Петро. Твій колишній чоловік. В мене тут біда… Не могла б ти під’їхати до мене? Юля застигла від здивування. Петра вона не бачила сім років! Вона не знала, що й думати…

Юля прибирала в квартирі, коли задзвенів її телефон. Номер був незнайомий. – Алло, Юля? – почула вона чоловічий голос. – Так, це я, – здивовано відповіла жінка. – Не впізнала? – жалібно запитав чоловік. – Це ж я, твій Петро……

Читати далі
Категорії БЛОГИ

Валерія нещодавно від чоловіка пішла. Їхній спільній дитині зараз рік і вісім місяців, але просто жити далі стало зовсім несила. — Загострилося все, як це й буває, коли я стала практично залежною від нього в декреті, — розповідає молода жінка подрузі. — Шість років загалом ми були разом. Із них — чотири роки в законному шлюбі. А виявилося, що я людину зовсім не знаю. — Ага, так буває, — киває подруга, яка й сама два роки тому пішла від чоловіка в подібній ситуації. — Відчув себе домашнім божком і почав чудити. Як мій: то не з тим обличчям ходжу, то вічно втомлена, то занадто багато витрачаю. До біса таке життя. — От-от. Мого теж перестало влаштовувати моє обличчя, вічна втома й те, як я домашнє господарство веду. На підгузки дитині випрошувати доводилося, а мені: «У пів року я вже на горщик просився, мама каже». І в іншому так само. Пакет порвався, у якому продукти з крамниці принесла, викинула зверху чек. Чоловік побачив і почав обурюватися, що я нечувані гроші на харчі витрачаю…

Валерія нещодавно від чоловіка пішла. Їхній спільній дитині зараз рік і вісім місяців, але просто жити далі стало зовсім несила. — Загострилося все, як це й буває, коли я стала практично залежною від нього в декреті, — розповідає молода жінка…

Читати далі
Категорії БЛОГИ

– Ганнусю, незабаром п’ятнадцяте, пам’ятаєш? За три дні вже. Голос Валентини Сергіївни у слухавці звучав вкрадливо. Ганна закотила очі. – Пам’ятаю, Валентино Сергіївно! – От і добре. Тільки знаєш, я тут порахувала… – свекруха зробила паузу, ніби звірялася з записами. – Комуналка знову подорожчала. – І молоко тепер шістдесят гривень коштує, уявляєш? Раніше сорок п’ять було. Мені б хоч на дві тисячі більше цього місяця. Ти ж розумієш, пенсія маленька, а ціни зростають. Ганна притиснула телефон до вуха плечем, продовжуючи нарізати овочі для вечері. Ніж методично стукав по обробній дошці. – Добре, – сказала вона. – Перекажу. – От і розумниця. Передавай Кирюші привіт. Скажи, мати дзвонила, про нього турбувалася.

– Ганнусю, незабаром п’ятнадцяте, пам’ятаєш? За три дні вже. Голос Валентини Сергіївни у слухавці звучав вкрадливо. Ганна закотила очі. – Пам’ятаю, Валентино Сергіївно! – От і добре. Тільки знаєш, я тут порахувала… – свекруха зробила паузу, ніби звірялася з записами.…

Читати далі
Категорії БЛОГИ

— Ти вкрала гроші, — сказав Віктор, не дивлячись мені в очі. — Тільки ти знала, де конверт. Більше нікому. Я повільно поклала телефон на стіл. Пауза. Вдих. — Вітя, я не брала. — Не називай мене так. Сто п’ятдесят тисяч просто так не випаровуються. У п’ятницю гроші були, в понеділок — ні. За вихідні у мене була тільки ти. Він дістав телефон, почав щось друкувати. Я бачила, як швидко бігають його пальці по екрану.

— Ти вкрала гроші, — сказав Віктор, не дивлячись мені в очі. — Тільки ти знала, де конверт. Більше нікому. Я повільно поклала телефон на стіл. Пауза. Вдих. — Вітя, я не брала. — Не називай мене так. Сто п’ятдесят…

Читати далі
Категорії БЛОГИ

– Тату, коли ви з мамою купували цю квартиру, одразу ж сказали, що ця квартира мені! Ну щоб я тут жив! – Так, синку, – Ганна Макарівна підсіла до чоловіка. – Щоб тут ти жив! Але ти одружився, і тепер вас тут мешкають двоє! Ось нам із батьком стало цікаво, а що ви собі думаєте? – А чого тут думати? – здивовано спитав Грицько. – Далі житимемо! – Я тобі казала, що вони нічого не думають, – Ганна Макарівна штовхнула чоловіка в бік. – Просто насолоджуються життям і робити нічого не хочуть!

– Гріша, біда! – схвильовано вигукнула Діна, додзвонившись до чоловіка. – Твої батьки їдуть! – Не пускати! – вигукнув він у слухавку. – Грішенько, як не пускати? – благала Діна. – Як я можу їх не пустити? – Ніяк нехай!…

Читати далі
Категорії БЛОГИ

Коли Валерій приходив до Зінаїди, вона буквально на очах дуріла. Це від щастя. Метушилася, починала чепуритись, ховати під подушки розкидані речі, які приміряла перед його приходом, і виплутувати з волосся бігуді. Потім бігла у ванну, там зачісувалась, фарбувала губи. І така, при повному чарівному параді, тоді вже виходила до нього. Так ще б їй не бути щасливою! Ну, самі дивіться… Зінаїда — мати одиначка, яка по-справжньому і заміжня ніколи не була. Так, «одружилася» зі своїм Сергійком місяць-другий, а потім він поїхав з їхнього міста на історичну батьківщину, а куди Зіна до ладу так і не дізналася. У них він тут на ринку підробляв. І ким — Зінаїда теж не знала. Ага, поїхав, значить, а Зінаїду залишив в очікуванні дитини. Терміну близько двох тижнів було, Зіна й сама ще не знала.

Коли Валерій приходив до Зінаїди, вона буквально на очах дуріла. Це від щастя. Метушилася, починала чепуритись, ховати під подушки розкидані речі, які приміряла перед його приходом, і виплутувати з волосся бігуді. Потім бігла у ванну, там зачісувалась, фарбувала губи. І…

Читати далі
Категорії БЛОГИ

Роман брив через кучугури, провалюючись у сніг по коліно. Чоловік абсолютно не розумів, де перебуває. Хуртовина мела так сильно, що затуляла всю видимість, огороджуючи Романа білим щільним простирадлом великих сніжинок. Він не бачив нічого на відстані витягнутої руки, але вперто йшов уперед і чомусь було страшно, дуже страшно. Цей страх був невловимий, незрозумілий і йшов із самої глибини серця. У міру того, як Роман ішов, страх наростав. Можливо, від того, що чоловік не розумів, куди йде. А може тому, що знав, що там – попереду нічого хорошого на нього не чекає. Раптово в білій пелені виникла яскрава руда плямочка. Вона метнулася під ноги, пішла трохи вбік і зупинилася, ніби чекаючи на нього. Змахуючи нав’язливі сніжинки з обличчя, Роман примружився і придивився. Та й це ж лисиця! Справжня лісова мешканка. Звідки вона тут? А, втім, де тут? Незрозуміло, де сам чоловік перебуває.

Роман брив через кучугури, провалюючись у сніг по коліно. Чоловік абсолютно не розумів, де перебуває. Хуртовина мела так сильно, що затуляла всю видимість, огороджуючи Романа білим щільним простирадлом великих сніжинок. Він не бачив нічого на відстані витягнутої руки, але вперто…

Читати далі