— Совість? — Ніка не втрималася, щоб відразу не відповісти на слова чоловіка. — Ти говориш мені про совість? Ти, у якого на стороні народилася дитина? Валерій, який дивовижний цинізм! Знаєш, я прожила з тобою не один рік і весь…
Read MoreАвтор: Mag GowYo
Коли моя донька повідомила що сватам жити буквально ніде, я одразу сказала, аби кликала їх у наш дім. Мова була про певний період, доки знайдуть роботу і зберуть гроші на будинок, хай і невеликий у нашому селі. Звісно ж свати приїхали одразу ж. Зателефонувала сваха, довго хлипала і розповідала, наскільки вдячна. Обіцяла нашої доброти ніколи не забувати і віддячити. Звичні слова. Я б сама такими ж говорила, якби у їхній ситуації опинилась. Та мені вони були не потрібні. Не чужі ж люди. Он якого славного зятя мені виростили, донька щаслива.
Коли моя донька повідомила що сватам жити буквально ніде, я одразу сказала, аби кликала їх у наш дім. Мова була про певний період, доки знайдуть роботу і зберуть гроші на будинок, хай і невеликий у нашому селі. Звісно ж свати…
Read More
– Дочко, не переживай ти так, ну не поступила, значить не доля тобі бути медиком. В інше місце треба пробувати, куди вистачить балів. – Ні, я тільки в медичний хочу. Я підготуюся ще краще, перездам іспити, і поступлю, обов’язково! А поки піду працювати, он у поліклініку шукають прибиральницю якраз. Ольга зітхнула, розуміючи, що дочка не відступиться. Катя змалку мріяла бути лікарем, допомагати людям. Ну, що ж, хай пробує, як так вирішила. Катя домивала останній коридор поліклініки, в якому сиділи люди, чекаючи на прийом. – Дівчино, вибачте. А ви не дочка Ірини, випадково? Дуже вже схожі на неї. – Ні, мою маму Ольга звуть. – Треба ж… Ви копія однієї моєї знайомої, навчалися разом в іншому місті. І родимка на обличчі така сама, от я й подумала так. Я Ірину після випускного і не бачила, поїхали вони кудись.
– Дочко, не переживай ти так, ну не поступила, значить не доля тобі бути медиком. В інше місце треба пробувати, куди вистачить балів. – Ні, я тільки в медичний хочу. Я підготуюся ще краще, перездам іспити, і поступлю, обов’язково! А…
Read More
– Мені соромно брати тебе на бенкет, – Денис навіть не підняв очей від телефону. – Там будуть люди. Нормальні люди. Надія стояла біля холодильника із пакетом молока в руках. Дванадцять років шлюбу, двоє дітей. І ось соромно. – Я одягну чорну сукню. – Ту, що ти сам мені купував. – Справа не в сукні, – він глянув нарешті. – Справа в тобі. Ти себе запустила. Волосся, обличчя… вся ти якась ніяка. Там буде Вадим із дружиною. Вона стиліст. А ти…
– Мені соромно брати тебе на бенкет, – Денис навіть не підняв очей від телефону. – Там будуть люди. Нормальні люди. Надія стояла біля холодильника із пакетом молока в руках. Дванадцять років шлюбу, двоє дітей. І ось соромно. – Я…
Read More
Ірина поспішала на роботу, вискочила з квартири і ледь не спіткнулася об хлопчика. Хлопчик спав прямо біля її дверей. Ірина здивувалася, чому дитина в таку ранню годину спить в чужому під’їзді? Вона була вчителькою з десятирічним стажем і не могла просто так пробігти повз. Жінка схилилася над ним і почала обережно трусити його за худеньке плече: – Гей, молодий чоловіче, прокинься! – Що? – хлопчик незграбно підвівся. – Ти хто? Чому тут спиш? – Я не сплю. Просто… у вас килимок м’який. Я сидів і задрімав ненавмисно, – відповів він. Ірина жила в цьому будинку всього півроку. Купила квартиру після розлучення з чоловіком. Сусідів майже нікого не знала, але, що дитина не з цього будинку, було зрозуміло. Хлопчику було років 10, може 11, одягнений, хоч у старий, але чистий одяг. Він переминався з ноги на ногу і пританцьовував на місці. Ірина зрозуміла, що йому треба в туалет:– Біжи.
Ірина поспішала на роботу, вискочила з квартири і ледь не спіткнулася об хлопчика. Хлопчик спав прямо біля її дверей. Ірина здивувалася, чому дитина в таку ранню годину спить в чужому під’їзді? Вона була вчителькою з десятирічним стажем і не могла…
Read More
– Мамо, ти чого? Виглядаєш так, наче привида побачила! – Лариса стурбовано подивилася на матір, яка зазвичай поверталася з вечірньої прогулянки спокійною й задоволеною. – Я й бачила! Тільки не привида, а щось гірше. Досі серце не заспокоїться! – Ганна важко сіла на лавку біля паркану рідного дому.
– Мамо, ти чого? Виглядаєш так, наче привида побачила! – Лариса стурбовано подивилася на матір, яка зазвичай поверталася з вечірньої прогулянки спокійною й задоволеною. – Я й бачила! Тільки не привида, а щось гірше. Досі серце не заспокоїться! – Ганна…
Read More
— Олю, а що я вдію? Він уже дорослий, йому двадцять п’ять років, на хліб собі сам заробляє. До того ж та квартира — його власна, я там не господиня, — зітхає Оксана, ділячись наболілим із подругою.
— Олю, а що я вдію? Він уже дорослий, йому двадцять п’ять років, на хліб собі сам заробляє. До того ж та квартира — його власна, я там не господиня, — зітхає Оксана, ділячись наболілим із подругою. — Воно то…
Read More
– А для тебе в мене особливий подарунок! – єхидно посміхнулася свекруха. З цими словами Нінель Аркадіївна простягла мені невеликий пакунок у папері з оленями, перев’язаний золотою стрічкою. Мимоволі зворушена, я подумала: – Боже мій! Невже ж нарешті щось змінилося? Невже три роки шлюбу з її сином хоч трохи розтопили крижану стіну, яку вона збудувала між нами з першого дня знайомства? Я розгорнула папір. І побачила… Йоржик для унітаза. Білий, пластиковий, дуже симпатичний. До йоржика додавалася записка, написана акуратним учительським почерком…
– А для тебе в мене особливий подарунок! – єхидно посміхнулася свекруха. З цими словами Нінель Аркадіївна простягла мені невеликий пакунок у папері з оленями, перев’язаний золотою стрічкою. Мимоволі зворушена, я подумала: – Боже мій! Невже ж нарешті щось змінилося?…
Read More
Олена не вірила своїм очам, своїм вухам і взагалі нічому не вірила! Директор видавництва, з яким у неї завжди були хороші ділові стосунки, буквально вистрибував з-за столу, кидаючи в обличчя звинувачення у всьому, що тільки можна було придумати: у недбалості, непрофесіоналізмі, безвідповідальності та нездорових амбіціях. Ще вчора вони з Сергієм Олександровичем обговорювали проект нового випуску журналу, йому подобалися її ідеї. Він схвалив напрацювання і погодив до публікації матеріали, які Олена разом з довіреним їй відділом готували з творчою вигадкою і оригінальністю.
Олена не вірила своїм очам, своїм вухам і взагалі нічому не вірила! Директор видавництва, з яким у неї завжди були хороші ділові стосунки, буквально вистрибував з-за столу, кидаючи в обличчя звинувачення у всьому, що тільки можна було придумати: у недбалості,…
Read More
Перед Різдвяними святами отримала трагічну звістку – не стало моєї мами. Я працювала в Італії, але відпросилася з роботи, щоб швидко повернутися додому і попрощатися як слід. Поки ми готувалися до похорону, не могла не звернути увагу на стан дому. Все залишилося так само, як і було до мого від’їзду – ні ремонтів, ні новобудов.
Перед Різдвяними святами отримала трагічну звістку – не стало моєї мами. Я працювала в Італії, але відпросилася з роботи, щоб швидко повернутися додому і попрощатися як слід. Поки ми готувалися до похорону, не могла не звернути увагу на стан дому….
Read More