— Зі мною треба дружити, Анечко. Я жінка відходлива, але пам’ять у мене хороша, — Тамара Павлівна вимовила цю фразу з незмінною, майже нудотною усмішкою, акуратно поправляючи мереживну серветку на столі. Її очі при цьому залишалися холодними та чіпкими. Ганна,…
Read MoreАвтор: Mag GowYo
Мені не потрібна дитина, я не для цього одружився. Вибирай – я чи він, – сказав чоловік. Олена вибрала за секунду….
Олена поклала тест на край мушлі і кілька хвилин стояла, дивлячись на дві смужки. Вони не розпливалися, не зникали. Яскраві, виразні, справжні. Вона набрала Марину. – Ти сидиш? — голос Олени зривався від хвилювання. — Я завжди сиджу. У мене…
Read More
Скоро День вчителя. Мій синочок цьогоріч пішов до першого класу. І батьки страшенно переймаються, що придбати на свято нашій Оксані Петрівні. Все ж вона буде з дітьми чотири роки, як то кажуть, друга мама. Тож у батьківській групі ми почали обговорювати подарунок. – Та давайте по 100 гривень в конверт і квіти. Купить собі, що схоче! – А не мало? Що вона купить за ті 2 тисячі? – Нащо взагалі ці конверти та подарунки, треба відходити від цього. Ніде у світі не дарують конверти вчителям, взагалі через це звільнити можуть. – Ніде у світі вчителі таких низьких зарплат не мають! Сперечалися ми, а тоді голова батьківського комітету запропонувала…
Скоро День вчителя. Мій синочок цьогоріч пішов до першого класу. І батьки страшенно переймаються, що придбати на свято нашій Оксані Петрівні. Все ж вона буде з дітьми чотири роки, як то кажуть, друга мама. Тож у батьківській групі ми почали обговорювати…
Read More
Я завжди вірила в справжнє, щире кохання. Так мене виховала мама, на казках про велике й неосяжне почуття. Саме тому я вірила, що зустріну свого принца, прекрасного і щирого. Досить довго мені не щастило в особистому житті. Серйозних парубків не зустрічала, а бути з тими, хто розважався – не хотіла. Можливо й вплинуло те, що я з простої сім’ї, тато помер, мама – звичайна вчителька малювання у школі. Ми завжди жили на межі. Грошей ледве на їжу вистачало, вдягалися на секонд-хенді. Та я ніколи не скаржилась і не звинувачувала маму. Натомість після 10 класу вже знайшла роботу. Згодом самотужки вступила в інститут. Там і познайомилась з Андрієм. Дуже гарний і приємний, я навіть головою не думала, покохала усім серцем. Ми зустрічалися рік, я все чекала, коли ж буде пропозиція, та натомість одного дня він сказав: – Давай разом жити! – Як? Не розписуючись? – Нащо тобі ті формальності? Ми ж сучасні люди, кохаємо один одного. Подивись, як в Європі живуть!
Я завжди вірила в справжнє, щире кохання. Так мене виховала мама, на казках про велике й неосяжне почуття. Саме тому я вірила, що зустріну свого принца, прекрасного і щирого. Досить довго мені не щастило в особистому житті. Серйозних парубків не…
Read More
Я завжди казала, що діти – то щастя. Тому мріяла про велику родину та хотіла стати багатодітною мамою. І мій чоловік також хотів цього. Первістка Сергійка я народила ще наприкінці 1 курсу. Правда, ніхто з родичів не попереджав, що мала дитина – це великі витрати на підгузки, іграшки, одяг, суміші та інші дрібнички. На щастя, візочок, колиску та ванночку нам віддали родичі безкоштовно. Але Діма вирішив забрати документи з університету та влаштуватися на роботу на будову. Моя мама час від часу заходила до нас на квартиру, допомагала з Сергійком. Адже я мала вчитися. Добре, що деякі вчителі закривали на мої погані оцінки очі та ставили нормальні бали. Однак, все одно вимагали, аби я там написала реферат чи тести. Ще на допомогу приходила молодша сестра. Поки вона гралася з малюком, то я бігла на пари. Але на 3 курсі я дізналася, що знову вагітна. Всі раділи, крім моєї мами та сестри: – Ну могли почекати ще рік. Ти б спокійно університет закінчила, на ноги стали. А так ні грошей, ні освіти. Мені довелося все-таки забрати документи, бо ніяк не встигала ні вчитися, ні за малюками доглядати. Добре, що свекруха з села приїздила, привозила нам продукти домашні. Ну, там молоко, сир, сметану, консервацію, яєчка. Продовження…
Я завжди казала, що діти – то щастя. Тому мріяла про велику родину та хотіла стати багатодітною мамою. І мій чоловік також хотів цього. Первістка Сергійка я народила ще наприкінці 1 курсу. Правда, ніхто з родичів не попереджав, що мала…
Read More
Днями мій син прийшов додому зовсім засмучений. Це сталося вперше, відколи ми переїхали на Хмельниччину з Мелітополя. Зазвичай, хлопчик обожнював навчання і свою нову школу. Та зараз він навіть пояснити не встиг, що трапилось – відразу плакати почав. А тоді показав мені свій зошит. Там був диктант, весь розмальований червоною пастою. І двійка на пів сторінки. Я почала роздивлятися кожну помилку. Спочатку нічого не могла зрозуміти. Слова наче й вірно написані. – Тарасику, але ж тут немає помилок? – Є, це диктант за новим правописом. І тоді я збагнула – “не індик, а индик, не ефір, а етер, не кафедра, а катедра, не аудиторія, а авдиторія, не пауза, а павза, не фауна, а фавна і таке інше…” Якщо чесно, я сама ще не знаю, як правильно, та й чула, як хтось по телевізору казав, що наразі вірними вважаються обидва варіанти. Тоді чому це вважається помилкою. Тим паче для учня шостого класу. Та потім син сказав, що вчителька української мови сказала їм вивчити слова, написала їх на дошці. А ще додала, що надалі буде вважати старий варіант помилкою.
Днями мій син прийшов додому зовсім засмучений. Це сталося вперше, відколи ми переїхали на Хмельниччину з Мелітополя. Зазвичай, хлопчик обожнював навчання і свою нову школу. Та зараз він навіть пояснити не встиг, що трапилось – відразу плакати почав. А тоді…
Read More
Дитинство в мене було дуже важке. Мої батьки страшенно бідували і не могли навіть одну дитину утримувати. Я не мала одягу і постійно доношувала речі дітей маминих подруг. В школі я соромилась свого вигляду, адже інші дівчата мали значно кращий одяг. А винний в усьому був мій тато. Він зовсім не старався заробити. Звідусіль його виганяли, бо на роботу ходив лише, як настрій мав. Мама ж все на собі тягнула. І понад усе на світі я не хотіла бути схожою на неї. Саме тому мріяла зустріти справжнього чоловіка, котрий би став мені опорою та підтримкою. І лишень у 22 я познайомилась з таким. Андрію було 30 років. Солідний чоловік з гарною роботою та дорогою автівкою. А як залицявся, квіти дорогі дарував, подарунки вишукані. Ми мало не щовечора відвідували найкращі ресторани, а на відпочинок їздили на елітні курорти. Все було ідеально. Згодом ми побралися, весілля влаштували на 200 осіб в найкращому ресторані міста. Жили ми доволі добре, подорожували. Я на шиї у чоловіка не сиділа. Влаштувалась адміністратором в кафе. Заробляла не багато, та мені було цікаво. Це було радше для задоволення. Потім я завагітніла й пішла в декрет. З Андрієм я ніколи не потребувала грошей, як інші жінки в декретних відпустках. Спокійно купувала все, що треба. Та все змінилося чотири роки тому. Компанія, в якій працював Андрій, збанкрутіла. Це стало страшним ударом для коханого. В нього почалась депресія, та ще й пандемія додала. На щастя в нас були солідні заощадження. Я вирішила дати чоловікові час, аби прийшов до тями.
Дитинство в мене було дуже важке. Мої батьки страшенно бідували і не могли навіть одну дитину утримувати. Я не мала одягу і постійно доношувала речі дітей маминих подруг. В школі я соромилась свого вигляду, адже інші дівчата мали значно кращий…
Read More
З Валентиною я побрався зовсім молодим. Звісно, кохав її, дівчина була дуже гарна, цікава. Та все так швидко закрутилося. Вже за рік ми стали батьками. І на романтику часу зовсім не було. Далі життя так складалося, що я увесь час зайнятий був, шукав роботу, а Валя вся в домашніх справах. Згодом і другу дитину народила. І так змінилась, ви навіть не уявляєте. Серйозно набрала вагу. Перестала себе доглядати. Зовсім вже мене не приваблювала, як жінка. Відверто кажучи, я вже давно шкодував, що взагалі так рано одружився. Не встиг життям насолодитися. А тоді почалась війна і один знайомий запропонував виїхати за кордон. Я порадився з Валею: – Я поїду, знайду роботу, житло, а тоді ви до мене приєднаєтесь! Дружина погодилась. Мені вдалося виїхати. Та вже за три місяці я зрозумів, що мені так добре самому. І я зовсім не хочу того сімейного життя. Тож, коли дружина дзвонила, я все казав, що їм не час приїжджати, знаходив якісь примарні причини. І врешті Валя все зрозуміла: – Ти хочеш розлучитися? – якось відверто спитала вона.
З Валентиною я побрався зовсім молодим. Звісно, кохав її, дівчина була дуже гарна, цікава. Та все так швидко закрутилося. Вже за рік ми стали батьками. І на романтику часу зовсім не було. Далі життя так складалося, що я увесь час…
Read More
Місяць тому моя свекруха, пані Ольга, відзначала ювілей – 70 років. Святкували вдома, скромно, тільки найближчі: сини з жінками. Я вирішила допомогти з приготуваннями – сама спекла святковий торт, зробила лаваші та ще кілька закусок, адже за освітою — кондитер і працюю в пекарні, тому свекруха могла розраховувати на мою допомогу. Ми з Ігорем запізнилися, бо стояли в заторі, тож були останніми гостями. Увійшовши, я з усмішкою глянула на стіл: мої закуски та торт вже стояли на видному місці. А от Марина з Надею принесли лише магазинні салати, які було видно, що куплені в Сільпо. Чесно, здивувалася: адже невістки знали, що для свекрухи цей ювілей важливий, а отже, можна було й трохи більше постаратися. Привітавши пані Ольгу, вручили подарунок та сказали тост. Після частування свекруха встала, покашляла й звернулася до всіх: — У мене для вас важлива новина. Є хата в селі Соснівка, залишилась ще від мами. Дівчата вже знають. Там гарний шмат землі, та й покупців знайшли. Думаю, буде чесно поділити кошти від продажів між Олегом і Миколою. Я ледь не подавилася шампанським. Свекруха щойно сказала, що частину коштів отримають тільки молодші брати, а нам з Ігорем – нічого? — Перепрошую, але це хіба справедливо? — спитала я.
Місяць тому моя свекруха, пані Ольга, відзначала ювілей – 70 років. Святкували вдома, скромно, тільки найближчі: сини з жінками. Я вирішила допомогти з приготуваннями – сама спекла святковий торт, зробила лаваші та ще кілька закусок, адже за освітою — кондитер…
Read More
Два роки тому не стало нашого тата. Він був прекрасною людиною, директором великого виробництва, власником кількох магазинів. Та сім років тому ми дізналися, що в нього рак. Спочатку мали надію, що великі гроші допоможуть його вилікувати. Витратили чимало, навіть в Німеччину возили. Та врешті лікарі сказали, що все марно. Коли нам повідомили, що кінець неминучий, мама відразу втекла. – Зрозумійте, я вже не молода, не можу доглядати хворого! Це надто важко! Хочете, щоб я спокійно дивилась, як він помирає? Мене таке рішення не здивувало. Адже мама завжди жила в своє задоволення. Вона молодша за тата на десять років. Колись трохи допомагала з бізнесом, та потім покинула це. Якщо ви думаєте, що вона займалась господарюванням – то і це не так. З нами сиділа бабуся, вона й готувала й прибирала. А мама лише про себе дбала. Постійні салони краси, фітнес. Та тато її кохав, його все влаштовувало. Згодом ми з братом поїхали на навчання. А тоді тато сказав, що хоче нас усього навчити, аби ми могли керувати усіма справами. Він немов відчував, що скоро захворіє. А може вже й знав. Останні роки саме ми дивилися за татом. Я жила з ним, брат з невісткою в усьому допомагав мені. А от мама лише гроші просила. І батько їх давав. Я цього не розуміла.
Два роки тому не стало нашого тата. Він був прекрасною людиною, директором великого виробництва, власником кількох магазинів. Та сім років тому ми дізналися, що в нього рак. Спочатку мали надію, що великі гроші допоможуть його вилікувати. Витратили чимало, навіть в…
Read More