Зі своїм чоловіком Олегом я побралась всього в 19 років. Це було цілком свідоме рішення. Я виросла в доволі бідній родині. Батьки завжди старалися, та не могли нам дати те, що ми хотіли. Адже нас в мами й тата було шестеро. Тож носили ми старий одяг, хоча й були завжди охайними.
Я страшенно через це страждала, бо інші дівчата мого віку мали гарний вигляд. Саме тому, коли до мене почав залицятися Олег, котрий вже мав власну квартиру й автівку, я охоче відповіла йому взаємністю. Він був старший на 14 років, це не так вже й багато. Та він возив мене в дорогі магазини, де я обирала все, що хочу, водив в ресторани і возив на відпочинок. Тому, коли Олег зробив мені пропозицію – я відразу погодилась.
– Нащо тобі такий? Він ж значно старший!
– Та не так, щоб дуже! Головне, що нам добре разом!
Тож ми побралися. Весілля було дуже вишукане і гарне. Олег купив мені дорогу сукню і замовив усе, що я просила. Після цього жили ми чудово, і навіть мої батьки дуже полюбили чоловіка. Ми не сперечались, все було так рівно й спокійно. Чоловік працював, а я робила, що хотіла. Хоча старалась, щоб вдома завжди було щось смачненьке й панував затишок.
Минуло чотири роки й я народила. Чоловік був на сьомому небі і за це подарував мені автівку. Синочок для нас обох став великим щастям. Охоче з дитиною моя мама допомагала. І коли дитині виповнився рік, я вирішила повертатись до форми. Записалась в зал і на масажі. В залі я й зустріла Михайла, молодого і дуже гарного. Вперше в житті я закохалась. Ми почали потайки зустрічатись, а тоді я завагітніла. Коханий вмовляв мене розлучитися і бути з ним.
– Я не можу так з Олегом вчинити, він нас з сином обожнює!
– Так залиш йому сина! Ми побудуємо нашу сім’ю.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Тієї миті я збагнула, що помилилась. Більше до коханця я не йшла, написала йому, що все скінчено. Прийшла і в сльозах все мамі розповіла.
– Господи, та як ти могла? Олег ж святий в тебе!
– Не знаю, закохалась.
– Слухай, не роби дурниць. Нехай нічого не знає. Народиш – і любитиме дитину, наче свою. Не псуй собі життя!
І я послухала неньку. Чоловік радів, що я вагітна і на народження донечки подарував мені кольє з діамантами. Він обожнював Лізу, хоч вона зовсім не була схожа на нього. І щоразу, коли я дивилась, з яким захопленням Олег бавить доньку, мені докучали докори сумління. Може варто все йому розповісти? Бо ж буде значно гірше, якщо якось дізнається врешті. Що робити, скажіть?